Оригінал у видані Волинь від 24.05.2022
Фото заставки з особистого архіву дослідника.
П’яту частину свого життя Богдан Гаврилюк провів серед снігів і льодів.
Уродженець Луцька Богдан Гаврилюк понад 9 років свого життя провів на найхолоднішому континенті планети. Пан Богдан — інженер-дослідник у радіоастрономічному інституті Національної академії наук України в Харкові. Нещодавно повернувся з 26-ї української експедиції, яку очолював. Нині ж збирається на фронт
Дослідження, які проводить Богдан Гаврилюк на станції «Академік Вернадський» стосуються вивчення електромагнітного оточення Землі. Разом із ним працюють біологи та метеорологи. Результати їхньої роботи щонайперше дають змогу спрогнозувати процеси, які відбуватимуться далі на нашій планеті.
Тут ідеться, зокрема, і про глобальне потепління. Щоправда, нині науковця хвилюють не так кліматичні зміни, як процеси в голові одного божевільного диктатора.
— Звісно, землю потрібно лікувати, але нині маємо значно небезпечніші загрози, адже є певна вірогідність, що кацапський режим застосує ядерну зброю, — зазначив дослідник.
Вперше в Антарктику волинян потрапив 20 років тому, каже, пам’ятає знайомство з холодним континентом, ніби це було вчора.
— Неймовірна кількість снігу та льоду, абсолютно дика природа… Це все дуже врізалося в душу і серце, — розповідає Богдан Гаврилюк.
Він пояснює, що ця місцевість надзвичайно цікава для науковців, адже там людство мінімально впливає на природу.
Не мають права втручатися в перебіг життя на краю землі навіть вчені, й цим користуються деякі аборигени.
— Символ Антарктиди — пінгвіни. Біля української станції їх мешкає чимало. Найбільше — дженту, є також аделі та антарктичні, іноді заходять у гості імператорські пінгвіни. Раніше тут не було цих птахів, а нині поселилася колонія дженту. Вони відчувають себе господарями на цій землі. Свої гнізда із камінців будують уже впритул до наших будиночків. Впливати на них ми не можемо, а вони трохи дошкуляють. Адже пройти від однієї будівлі до іншої на станції, щоб не вступити у послід, неможливо, — усміхаючись, каже пан Богдан.
Крім того, наші полярники часто зустрічають різні види тюленів, а також досліджують китів, влаштовуючи на них «полювання». Звісно, цих велетенських ссавців ніхто не вбиває. Вчені за допомогою спеціального обладнання — нешкідливих гарпунів із капсулами — вивчають найбільших мешканців планети.
Поведінка наших науковців на антарктичній станції — ідеальна з точки зору більшості українських мам: вони всі в шапках, а ще добре харчуються.
Найближчі ж розумні сусіди українських полярників — дослідники з американської станції «Палмер» та британської «Ротера». З полярниками, які працюють на цих об’єктах, українці реалізовують спільні наукові проєкти, обмінюються даними досліджень. Інколи партнери відвідують наших земляків на «Академіку Вернадському». Щоправда, дістатися туди можна тільки морським шляхом і лише в антарктичний літній період, бо зимою (яка наступає саме зараз) навіть криголами пробитися не можуть.
Тобто декілька місяців у році дослідники повністю відрізані від світу.
У цей час їм доводиться розраховувати лише на свої сили.
— От, наприклад, зупинилися дизельні генератори — і через 5–10 хвилин всі системи станції вийдуть з ладу й замерзнуть. У такому випадку вижити неможливо. Тому потрібно завжди бути пильним. Одного разу дизель-генератор через сильний шторм «вирубався», але ми були готові й запустили інший, — розповідає Богдан Гаврилюк.
Часто науковці під час роботи відпливають від берега на доволі значну відстань. Тут існує ризик пробити гумовий човен, а ще є ймовірність, що зворотний шлях миттєво затягне льодом.
Серед 12 людей, які щороку працюють на станції, обов’язково є лікар. Найчастіше йому доводиться допомагати науковцям, які травмувалися чи отримали обмороження. Траплялося, що медик виривав вченим хворі зуби. Втім, серйозних болячок, каже волинянин, на щастя, під час експедицій не було, адже усі їх учасники проходять ретельний медогляд.
За словами пана Богдана, інколи медична комісія відсіює дуже класних фахівців через проблеми зі здоров’ям.
Відповідаючи на запитання, як позначилася багаторічна робота в Антарктиці на його поведінці та звичках, вчений розповів, що навіть в Україні повсякчас прислухається до навколишніх звуків, адже на холодному континенті постійно потрібно контролювати, як працює дизель-генератор. Крім того, каже, що справжній полярник не той, хто не боїться холоду, а той, хто тепло одягається.
А поведінка наших науковців на антарктичній станції — ідеальна з точки зору більшості українських мам: вони всі в шапках, а ще добре харчуються.
Богдан Гаврилюк розповідає, що всі учасники експедиції повністю забезпечені продуктами, з яких кухар готує доволі різноманітні страви. Особливих делікатесів немає. Суп, гречка з котлетою, квашені овочі — звичне меню на «Академіку Вернадському».
Гірша ситуація зі свіжими овочами та фруктами, адже їх важко надовго зберегти. Натомість м’ясо і рибу, привезені з дому, тримають у величезній холодильній камері.
А от рибалити в Антарктиці дослідникам заборонено. Щоправда, ті зразки риби, які досліджують біологи, вчені іноді відправляють на сковорідку. Особливо вирізняється суботня вечеря, на яку, за традицією, чоловіки обов’язково вдягають костюми, а жінки — сукні.
Завдяки доступу до інтернету тепер українські полярники мають змогу стежити за подіями на Батьківщині. Хтось слідкує за політикою, а хтось — за новинами футболу, як от пан Богдан — за матчами «Волині» і, коли вдається натрапити на трансляцію з іграми лучан, обов’язково вдягає червоний шалик клубу. Його, як і вишиванку, завжди бере з собою в Антарктиду. А ще спілкуються з рідними. Втім, вісті приходять не завжди хороші.
— Додому хочеться постійно. Інколи щось трапляється з близькими, а ти вплинути на це ніяк не можеш. Це, напевно, найважчий аспект у нашій роботі, — зізнається волинянин.
А війна ж взагалі вибила землю з-під ніг.
— У перші дні не могли нормально працювати, адже наші рідні міста обстрілювали. Довелося змушувати себе виконувати професійні обов’язки і не розкисати, — зазначив очільник експедиції.
Українські полярники записували відеозвернення до колег з інших країн, зокрема і до росіян. Ті ж, за словами Богдана Гаврилюка, заховали голови в пісок. У результаті наші вчені вказали їм напрямок «за російським воєнним кораблем».
Нині український полярник іде захищати рідну землю. Чи повернеться колись на холодний континент, не знає.
— Головне зараз — вигнати з нашої землі путінську орду, — наголошує пан Богдан.