На власному досвіді: Я працюю кухарем на Антарктиді

На власному досвіді: Я працюю кухарем на Антарктиді

Оригінал на БЖ від 27.01.2022.

 

Як це – бути кухарем, коли до найближчого ринку чи супермаркету – тисячі кілометрів? Навіщо полярникам холодильники, якщо навколо – сніг? Що їдять дослідники в експедиції та чи приймає відвідувачів найпівденніший бар у світі?

Про все це поговорили з Артемом Ігнатенком, кухарем 26-ої Української антарктичної експедиції на станції “Академік Вернадський”.

 

Про свій вибір

 

Я захотів стати кухарем ще у 9-му класі. Закінчив школу, 5 років відучився на кухаря: маю розряди як кухар і як кондитер, також маю кваліфікацію технолога харчових продуктів. Після навчання прийшов на практику в ресторан у Славутичі і там працював всі роки, аж до експедиції. Змінював процеси, навчався працювати з м’ясом та хоспером. Я кухар-універсал, умію все.

Вже коли я почав працювати, мама мені розповідала, що мій прадід був кухарем у якогось заможного пана. Не знаю, чи це правда, але іноді думаю, що це якийсь поклик крізь покоління. Я обрав професію підлітком, і ніколи не сумнівався у виборі.

У дитинстві я мріяв про набагато більш приземлені речі, ніж далекі подорожі. Та й взагалі не міг уявити щось подібне у своєму житті.

 

Про рішення поїхати на Антарктиду

 

Почалося все з документального фільму про Антарктиду. Я подивився і закохався. Така надзвичайна краса, така велич природи. Так мені все це запало в душу, що я дуже захотів це побачити на власні очі. Те, що це вдається небагатьом, тільки розпалювало бажання.

Я згадав, що в нас є станція “Академік Вернадський”, на сайті Національного антарктичного наукового центру побачив, що якраз відкрито набір для 26-ої експедиції. І що їм потрібні кухарі! Я відправив документи, і з першого разу пройшов.

 

Про відбір до команди експедиції

 

Я дуже хвилювався. Коли надсилав документи, нікому про це не сказав. Знав тільки один єдиний друг, у якого я друкував анкети. Коли мене запросили на співбесіду, тобто я вже пройшов до другого туру, розповів батькам. Спочатку вони були спантеличені. Не розуміли, навіщо мені їхати так далеко і як я впораюся. Але коли я дізнався, що вже точно їду, у них не було вибору: підтримували, як могли.

На співбесіді було два вирішальних моменти.

По-перше, треба було довести, що я можу розрахувати продукти так, щоб їх вистачило на весь рік

Бо, як ви розумієте, супермаркетів на Антарктиді немає. Треба було продумати, як годувати команду протягом року. Зокрема, що робити з продуктами, які швидко псуються, зі свіжими фруктами та овочами.

Але найскладнішими були психологічні тести. Письмові питання, розмова з психологами. Я за все своє життя не спілкувався стільки з психологами, як тоді.

Вони мали переконатися, що всі учасники експедиції зможуть знайти спільну мову і прожити разом весь термін, фактично в ізоляції від усього світу. Моделювали різні конфліктні та стресові ситуації, питали, що я в них буду робити. Але, врешті-решт, я на все відповів і пройшов.

І, на щастя, в реальному житті все виявилося не так складно: в експедиції я разом з чудовими адекватними людьми. Ми з самого початку розуміли, що нам треба буде багато часу проводити разом. Досить швидко та легко адаптувалися.

 

Про работу на станції “Академік Вернадський”

 

Ми привезли з собою дуже багато продуктів. Перше, що треба було зробити – розподілити їх на групи та вчасно переробити, аби нічого не зіпсувалося.

Наприклад, як зберігати яйця весь рік?

Ми перебили їх в меланж та заморозили. Лимони перекрутили з цукром. Частину фруктів заморозили, а з деяких зробили повидло або мармелад.

Все це розподілили між холодильником, морозильником та горищем, де зберігаються крупи та все таке інше. Консерви також є, але ми їх майже не їмо.

 

Станцію розташовано на острові Галіндез, тож консерви беруть з собою, коли хтось від’їжджає на континент або на інший острів.

Зазвичай люди дивуються, коли дізнаються, що на станції є холодильники та морозильники. Бо ж он скільки снігу навколо!

Але зберігати їжу деінде не варто. По-перше, температура дуже різко змінюється: може бути -20, а потім +5. Так не можна. По-друге, навколо вистачає пінгвінів та інших пташок. І вони всі наші припаси радо з’їдять.

А тут питання не лише в тому, що нам шкода ділитися: за правилами нам суворо заборонено годувати місцевих тварин.

 

Про меню і смаки команди

 

Готую здебільшого прості, але поживні страви: вчора були овочевий суп, курка в кунжуті, салат зі свіжих овочів, макарони з сосисками. З цікавого, що готував в останній час – брускети з авокадо та хамоном.

Коли ми тільки їхали сюди, потрапили на карантин в Чилі, і нас весь час годували авокадо – ми вже його бачити не могли. Але тут раптом сезонна експедиція приїхала, і нам привезли трохи свіжих овочів та фруктів. То команда з величезним задоволенням з’їла це.

 

Дуже хочу, щоб їжа приносила радість. Але про різноманіття також маю дбати.

Наприклад, всі обожнюють картопляне пюре і не люблять каші. Але каші потрібно їсти обов’язково. Тож я намагаюся щось вигадувати смачне з ними.

На День народження кожного учасника експедицій я печу торт. Це ціла подія. Я підбираю ті продукти, які любить людина. Всі торти намагаюся тематично прикрасити, в залежності від інтересів людини.

На станції Вернадський я нарешті отримав доступ до великої кількості продуктів одночасно, можу експериментувати та відточувати майстерність.

 

Про бар “Фарадей” та старовинну коктейльну книгу

 

У нас на станції є бар “Фарадей” – найпівденніший бар у світі. Він нам залишився “у спадок” від британців. Раніше за час експедиції його відвідувало кілька тисяч туристів на рік. Члени експедиції по черзі проводили екскурсію станцією для туристів, і завершувалася вона зазвичай саме в барі. Там гостей пригощали пивом, міцним алкоголем або спеціальною настоянкою “Вернадівкою”.

Зараз, через карантинні обмеження, ми не можемо приймати туристів.

Щодо коктейльної книги – справді, є така. Вона і раніше була, просто якось ми до неї не придивлялися. Ця книга розрахована на досить великі та різноманітні запаси алкоголю. У нас такого немає, тож і коктейлі ці не на часі.

Взагалі, у нас небагато алкоголю. Є норма: не більше 25 грамів горілки на день для людини

Звісно, що ніхто не п’є щодня. Єдиний вечір, коли дозволяємо собі випити трохи міцного – вечір суботи, ще за британською традицією. Трохи вина – по святах. І ще можемо випити по банці пива, коли завершуємо генеральне прибирання щоп’ятниці. Це наша традиція. Ми прибираємо – бейскомандер роздає нам пиво.

 

Про команду та експедицію

 

У річній експедиції – 12 людей. Крім того, є сезонні експедиції, які приїздять працювати на короткий час – до кількох місяців.

Взагалі станція розрахована на 24 людини. У кожного в експедиції є своя роль. Вчені виконують роботу згідно з технічним завданням, яке вони погодили перед початком експедиції.

Один з основних напрямів – це метеорологія. Щотри години ми передаємо дані на Київ та у Всесвітній метеорологічний центр. Це дуже важлива інформація для аналізу та прогнозів як щоденної погоди, так і глобальної зміни клімату.

 

Є два геофізики: один вивчає магнітне поле Землі, а інший – іоносферу. Три біологи відповідно вивчають тваринний та рослинний світ Антарктики: китів, тюленів, пінгвінів та інших птахів, рибу. океанічний планктон тощо.

Крім вчених, є лікар, кухар, системний адміністратор, механік та дизеліст.

Ми почали звикати один до одного ще під час підготовки в Україні. Зібралися дуже позитивні люди. Живемо, працюємо, намагаємося щось розповідати про наше життя, іноді – з жартами.

Мені не хочеться, щоб люди думали, що ми тут все такі суворі грубі полярники. Ні, ми – різні. З почуттям гумору. Просто нас всіх об’єднує спільна мета, жага випробувати себе і дізнатися трохи більше про світ.

 

Про те, чим здивувала Антарктида

 

Антарктида – дуже різна. Я думав, що тут завжди страшний мороз та сніг.

Коли ми приїхали, снігу на острові майже не було. Та й погода іноді була така, що виходиш на лижах – і жарко. Але просто потрібен був час. Були й морози -28, і снігу три метри. Все було. Сумувати немає часу.

Коли я їхав сюди, думав, що відкрию для себе Антарктиду. А відкрив себе.

Нові межі власних можливостей та умінь. Коли ти потрапляєш сюди, це місце тебе змінює. Є два шляхи: відкотитися назад, до своїх гірших рис або, навпаки, рухатися весь час вперед, ставити перед собою нові виклики, все робити якнайкраще. Нам пощастило: всі люди в команді обрали другий шлях.

Ми просто весь час стараємося рухатися вперед. Пізнавати світ і самих себе. Тому мені тут так подобається.

Текст: Марія Банько | Фото: надані героєм, а також Національний антарктичний науковий центр.