Оригінал на “Deutsche Welle” від 14.07.2023
автор: Анна Пшемиська
27-ма Українська антарктична експедиція розпочалася, коли війська РФ наступали на Київ. По поверненню дехто з полярників пішов у ЗСУ. Учасники експедиції розповіли DW, як цей рік вони провели в Антарктиді.
Механік 27-ї Української антарктичної експедиції (УАЕ) Максим Білоус дізнався про повномасштабне вторгнення Росії в Україну дорогою в Антарктиду. Він разом із ще одним учасником експедиції прямував на станцію “Академік Вернадський“, аби замінити дизель-генератор перед приїздом інших членів команди. Тоді, будучи в Чилі, Максим вирішив повернутися в Україну, аби піти в лави ЗСУ. Іншого вибору він для себе не бачив.
Максим закінчив військовий інститут у 2004 році й брав участь в АТО в 2014-2015 роках, тож питання повернення до війська для нього було однозначним. Полярнику, однак, не дозволили повернутися в Україну відразу, адже він був єдиним механіком в експедиції і мав відповідати за всі системи життєзабезпечення на станції Вернадського: опалення, водопостачання, човни, підйомний кран. До того ж, працювати на крижаний континент він їхав уже вдруге, а значить мав необхідний досвід.
“У тебе зв’язані руки, ти далеко, ти нічим не можеш допомогти своїм колишнім побратимам, хіба що донатом чи порадою”, – так Максим описує свій настрій протягом року, який провів у Антарктиді.
Як полярники виїжджали з війни
Поки Максим Білоус добирався до Антарктиди, а російські війська наступали на Київ, у столиці вирішувалася доля решти полярників. Чергова українська експедиція мала вирушити в Антарктиду в перший тиждень березня й замінити учасників попередньої експедиції, які пробули на станції Вернадського рік. 24 лютого в Національному антарктичному науковому центрі (НАНЦ) не знали, чи зможуть організувати перезмінку.
“Однією з найголовніших проблем було з’ясувати, чи всі 11 членів команди (з тих, хто були в Україні. – Ред.) погодяться поїхати в такий важкий час на станцію і залишити свою родину в Україні, де йде повномасштабна війна, – згадує керівник 27-ї УАЕ Юрій Отруба, для якого така експедиція була вже сьомою. – Пів дня обдумували, але всі сказали, що згодні”.
“Невідомо, чи зможеш повернутися додому”
За день до відправлення експедиції Отрубі вдалося забрати в Києві спецодяг для всієї команди, який виробники дивом встигли підготувати вчасно. Полярник вирушав у дорогу з важким серцем, бо залишав у Києві батьків, бабусь, брата: “Було невідомо, чи ти зможеш повернутися додому”, – говорить Отруба.
Також для метеорологині Анжеліки Ганчук це було складне рішення. “Треба було зібрати все своє життя в кілька сумок і поїхати бозна куди”, – розповідає науковиця. За кілька днів після початку війни їй вдалося вивезти батьків з-під Києва, а сама відправилась в Антарктиду. Для 27-річної дівчини це була перша зимівля на “Вернадського”.
Чому не можна законсервувати станцію Вернадського
Учасників кожної антарктичної експедиції – науковців, кухара, системного адміністратора, механіка, дизеліста, лікаря – відбирають за результатами конкурсу. Перевагу віддають стресостійким, комунікабельним, фізично витривалим фахівцям.
Коли влітку 2021 року формувався склад 27-ї Української антарктичної експедиції, на одне місце претендували майже два десятки людей. За результатами відбору визначили два альтернативні склади команди. Потім провели злагодження, аби з’ясувати, як кандидати взаємодіють один з одним, чи підходять за характерами, й остаточно визначити учасників експедиції.
В умовах перших днів повномасштабної війни швидко знайти заміну комусь із полярників було неможливо. Тож дехто вибирався з напівоточеного Харкова, інших – команда 27-ї УАЕ автобусом підбирала дорогою з Києва до західного кордону. Загалом дорога на станцію тривала місяць.
Залишити українську антарктичну станцію “Академік Вернадський” без господаря теж було неможливо: “Коли не їздите на дачу трішки більше року, то вона починає руйнуватися. І там також так”, – пояснює Юрій Отруба. До того ж, якби на станції не працювали полярники, зупинилося б метеорологічне й геофізичне спостереження, а також збір наукових даних про магнітне поле землі, які надходять у всесвітню мережу з 1956 року.
Допомога ЗСУ з Антарктиди
Зимівля 2022-2023 років для української експедиції відзначилася рекордною висотою снігу, який намело на станції – 3,5 метра, а також постійними переживаннями про те, що відбувається вдома. Батьки Анжеліки Ганчук повернулися в будинок на північній околиці Києва, щойно російські війська відступили від столиці. “Для мене це був дуже непростий момент, – каже дівчина. – Зараз, коли я тут (в Україні – Ред.), усе одно хвилююся, але знаю: хай що трапиться, і зі мною це трапиться. А от коли ти далеко, ти не можеш миттєво відреагувати, і це складно”.
Упродовж всього часу полярники не втрачали зв’язку з Україною. Біолог і фотограф Сергій Глотов почав створювати “листівки незламності” – світлини антарктичних тварин з підписами учасників 27-ї Української антарктичної експедиції, які можна було замовити на сторінках науковців у соцмережах. Кошти, які біолог виручив за фотографії, він спрямував на допомогу військовим. За його словами, листівки розлетілися 30-ма країнами світу. Аби збирати донати для ЗСУ, полярники також влаштовували онлайн-екскурсії станцією Вернадського й благодійні аукціони.
Учасники різних антарктичних експедицій і співробітники НАНЦ загалом провели чотири благодійні збори. За перші два вдалося зібрати понад 250 тисяч гривень. Їх витратили на приціли, тепловізор й антидронову рушницю для підрозділів, де служать полярники. Кошти з третього збору пішли на автомобілі. На четвертому аукціоні полярники зібрали понад 118 тисяч гривень, витративши їх на спорядження для саперів.
Співпраця з росіянами й британцями
До 2014 року українські науковці тісно співпрацювали з росіянами, робили спільні наукові публікації. Після початку війни в 2014 році контактів поменшало, розповідає керівник 27-ї УАЕ Юрій Отруба, але українські полярники все ще мали сподівання, що не всі російські науковці підтримують дії уряду РФ. Після повномасштабного вторгнення про спілкування з росіянами не могло бути й мови. Російська станція “Беллінсгаузен” розташована за 400 кілометрів від української “Академік Вернадський”, тож перетинатися з росіянами не доводилося.
Натомість на гостину до українських полярників часто заходять, чи-то запливають, американські й британські колеги. “Британці, коли вирушають на свою антарктичну станцію “Розера”, проходять нашу станцію і завжди заходять до нас у гості… Цього року вони також нас відвідували, висловлювали нам слова підтримки”, – говорить Юрій Отруба. Станція “Академік Вернадський” до 1996 року належала Великобританії і мала назву “Фарадей”. Британці передали комплекс споруд Україні за символічну суму в 1 фунт стерлінгів. На українській станції досі функціонує найпівденніший бар світу “Фарадей”, який британці збудували за зразком англійського пабу.
Повернення додому
Удома в Києві на Юрія Отрубу чекало його робоче місце в Національному антарктичному науковому центрі, пошкоджене війною. Будівля НАНЦ розташована в центрі Києва, поруч з парком ім. Т. Шевченка. У жовтні 2022 року просто під вікнами установи впала російська ракета. Нині вибиті вікна в будівлі НАНЦ замінили, ремонт всередині ще триває. Отруба ще не знає, чи буде подаватися на наступний конкурс, аби поїхати в Антарктиду увосьме – каже, що залежить від того, хто ще з колег наважиться на подорож.
Анжеліка Ганчук теж поки вагається. Дівчина визнає, що Антарктида – це фізично складно через погодні умови й обмежений раціон. Під час антарктичної зими до станції неможливо дістатися, тож свіжі овочі, фрукти й зелень – відсутні. Водночас метеорологині полюбилися антарктичні пейзажі, перламутрові хмари й тисячолітня крига. “Воно вартує всього, від чого ти відмовляєшся… Коли ти таке побачив і відчув один раз, жити без цього складно, весь час хотітиметься повернутися”, – зізнається дівчина.
Максим Білоус одразу по поверненню з Антарктиди пішов до військкомату. Нині він уже місяць перебуває на службі в одній з частин Сил підтримки Збройних сил України – як інструктор готує групу саперів. У будь-який момент може поїхати на ротацію на передову. Саме для спорядження його підрозділу полярники збирали кошти на останньому благодійному аукціоні. Максим зі щирою посмішкою дякує колегам і зізнається, що сумує за Антарктидою: “За два роки вона стала другою домівкою… Там є своя дика романтика”.
За даними НАНЦ, не менше 17 полярників з різних експедицій нині служать у війську. Колеги їх жартома називають “бойовими пінгвінами”.