Оригінал на DOU.UA від 2 січня 2023
Володимир Хомко — студент п’ятого курсу Львівської політехніки. Він працював DevSecOps в ІТ-відділі «Райффайзен Банку», коли вирішив пройти конкурс на сисадміна станції «Академік Вернадський». Так Володимир став частиною 27-ї Української експедиції та вирушив в Антарктиду. Він розповів DOU про команду, свої обов’язки на станції, пригоди під час перебування на крижаному континенті, традиції полярників і дивовижі, які встиг там побачити.
Про шлях в ІТ та конкурс на сисадміна
Мені 22 роки, і я наймолодший полярник-сисадмін за час всіх українських антарктичних експедицій (з 1996-го). Мої два старших брати розробники, і з дитинства підучували мене ІТ. Я вивчав з ними Arduino, вхоплював цікаві штуки з інших мов, — вони програмують на PHP і Java. Тож, коли я 2016 року вступав до Львівської політехніки на кафедру комп’ютерних наук, уже мав певні навички.
З першого курсу я працював за спеціальністю. Якось побачив оголошення на кафедрі кібербезпеки, що компанія Underdefence набирає студентів на чотиримісячну інтернатуру, і мене це зацікавило. Завершив інтернатуру з гарними результатами, і мені запропонували роботу.
Працював у команді тестерів — перевіряв застосунки на вразливості. Нам давали сайти чи інфраструктуру, які треба було зламати. Після цього став DevOps. Здебільшого займався AWS.
Встиг попрацювати як DevOps рік в ЕРАМ, а потім в банку «Аваль» як DevSecOps. До речі, коли я вирушив на станцію «Академік Вернадський», перших пів року поєднував обов’язки сисадміна і фахівця з безпеки на парт-таймі, але потім відмовився від цього на користь блогінгу.
За станцією «Академік Вернадський» я стежив останні два роки у соцмережах, і в липні 2021-го побачив допис про відбір на сисадміна-полярника у 27-му Українську антарктичну експедицію. Я відіслав резюме в останній момент, бо треба було перекласти його з англійської, адаптувати. Мені не відповідали півтора місяця, тож я уже думав, що не пройшов. Аж раптом зателефонували й запросили на співбесіду до Києва.
Я приїхав у Національний антарктичний науковий центр, і там зі мною спілкувалася комісія з шести людей. Серед них — колишні системні адміністратори, полярники та психолог. Важливо було мати технічні навички, зокрема це адміністрування ОС MS Wіndows 2003-2007 server або Unix, програмування на Python та С або С++; досвід роботи з РНР і MySQL (докладніше можна ознайомитися на сайті), а ще розуміти: вас очікує рік життя в ізоляції. На антарктичній станції ви не лише працюватимете за фахом, навіть якщо ви суперпрофесіонал, а й відкидатимете сніг, чиститимете картоплю, прибиратимете загальні приміщення, чергуватиме. Це підходить не всім.
Технічні питання були зрозумілі й типові — щодо мереж, hardware. А от навичок радіозв’язку, необхідних для цієї посади, як і досвіду користування супутниковим обладнанням, в мене не було. Я знався на хмарних технологіях, а треба було більше орієнтуватися у hardware. Тому я трошки сумнівався, чи успішно все пройду. Але, забігаючи наперед, скажу, що я все наздогнав перед стартом експедиції.
Кожен член комісії ставив бали у трьох категоріях: професійні навички, додаткові навички та соціальні. Серед додаткових я вказав скелелазіння, яким кілька років займався, — і це виявилось доречним, адже якось на станції довелося лазити на антену. Мене запитували про рівень володіння англійською (у мене B1), а також чи воджу я машину. На станції є моторні човни, на яких полярники багато ходять в океан. Краще, звісно, якщо є досвід кермування моторним човном, але це не типова навичка, тож водійське посвідчення було плюсом. Я не знаю, які оцінки виставили, але мені відомо, що на одне місце претендувало 12 людей.
Після співбесіди було тестування з психологом. Він ставив запитання, щоб розуміти, чи зійдусь я з командою, чи зможу витримати рік в ізоляції. Запитував, чи не буде проблемно відкидати сніг і чистити картоплю, бо на цьому ґрунті трапляються конфлікти.
Після співбесіди й розмови з психологом мені зателефонували й запросили на медогляд. Це був найбільш детальний медичний огляд у моєму житті 🙂 Хоч на станції є лікар, важливо, щоб людина була максимально здоровою: не мала хронічних хвороб чи проблем зі шлунково-кишковим трактом, серцем.
Після медогляду сказали, що на кожну позицію в команді вибрали по дві людини — основну і запасну. Щоб, наприклад, у разі надзвичайної ситуації чи хвороби не затримувати експедицію. Хто основний, а хто запасний — ми не знали. Усі поїхали під Харків на наукову базу, де провели разом дев’ять днів. Нам розповідали про життя на станції, які проблеми там виникають, як їх розв’язувати, полярники з інших експедицій ділилися досвідом.
Психологи, своєю чергою, спостерігали, як хто з ким комунікує. На цьому етапі комісія робила фінальні висновки. Ми роз’їхалися по своїх містах, і згодом мені повідомили, що я основний сисадмін.
Про мотивацію та дорогу на станцію
На станції я вже вісім місяців. З дитинства читав про Антарктиду, займаюся скелелазінням, люблю подорожувати. Вперше я поїхав за кордон у 18 років — у Німеччину автостопом. За місяць у такий же спосіб вирушив у Туреччину через Румунію і Болгарію. А на четвертому курсі поїхав на стажування в Індію — в ІТ-компанію від організації ISEC. Стажування тривало півтора місяця, ще два тижні я просто мандрував. Тут я писав свій диплом і працював як DevOps.
У мене було безліч пригод в Індії, про що я зняв відеоблог. Тож я їхав на «Академіка Вернадського», щоб побачити Антарктиду. Я не науковець, але позиція сисадміна дала змогу побачити це диво.
Ми з командою мали вилітати 28 лютого з Києва, але 24-го почалась повномасштабна війна. Кожен з нас мав вирішити, чи готовий він їхати попри це. На 6 березня нам купили нові квитки з Польщі, і команда в повному складі вирушила.
З Польщі ми летіли в Катар, потім у Бразилію, звідти в Чилі, а з чилійського Пунта-Аренас уже відходили судна в Антарктиду. Перед посадкою на криголам ми просиділи на обов’язковому карантині два тижні, який запровадили через пандемію COVID-19. До станції нас доправило українське науково-дослідне судно «Ноосфера» — це був його перший рейс під синьо-жовтим прапором, а ми, відповідно, стали першою експедицією, яка після 20-літньої перерви вирушила на «Вернадський» на власному судні.
Загалом на станцію ми добиралися місяць.
Про команду та обов’язки
Наш колектив налічує 14 людей — це науковці, серед яких три біологи, три геофізики й три метеорологи, та команда забезпечення життєдіяльності станції, зокрема системний адміністратор, механік, лікар, електрик-дизеліст і кухар. Керівник 27-ї експедиції — геофізик Юра Отруба, він усьоме тут зимує, знає всі нюанси роботи. Я в команді наймолодший — мені 22 роки, а найстаршому учаснику 50. Усі ми добре ладнаємо та допомагаємо одне одному.
Щодо моїх обов’язків, то насамперед я дбаю про зв’язок і мережу. У нас є основний канал і два запасних. Основний дає 4 мегабіти на завантаження й 1 мегабіт на вивантаження. Порівняно з попередніми роками, інтернет у нас хороший.
Одного разу ми цілий місяць користувалися запасним каналом, поки ремонтували основний. А він дуже повільний, і коли люди звикають до чогось доброго, повертатися до старих технологій важко, ми всі це відчули.
Щоб був нормальний інтернет, треба регулярно чистити супутникову антену, бо її часто задуває снігом. Вона розташована на певній відстані від станції. Якось довелося це робити вночі, адже наукові дані мають надсилатись на «велику землю» у конкретний час, а для цього потрібен надійний інтернет.
Цікаво, що наша експедиція встановлювала нову антену для досліджень іоносфери, і треба було лізти вгору на 20 метрів. Щогли для антени ми складали, наче конструктор: спочатку на шість метрів, потім ще на кілька метрів, і так далі. Тож досвід у скелелазінні мені неабияк знадобився.
Крім того, я дбаю про радіозв’язок, у нас є радіостанція. Ми беремо з собою рації, коли йдемо на човнах у море або вирушаємо на інший острів, щоб зв’язатись, якщо виникнуть проблеми. Також треба перевіряти роботу станції. Є рація для комунікації із суднами, які повз нас проходять, а ще авіаційна рація для зв’язку з літаками та гелікоптерами.
Я дбаю і про мережеве та серверне обладнання — збереження даних, оброблення даних. Це не складна інфраструктура, але треба, щоб вона працювала безперебійно.
Крім того, є проста робота — зремонтувати комусь комп’ютер, принтер, встановити програму.
Ще допомагаю біологам, адже в них датчики розкидані по островах. Вони досліджують мохові банки, популяцію пінгвінів, китів тощо. А я ходжу з ноутбуком і зчитую дані з датчиків. Дроном роблю картографування.
Про життя на антарктичній станції і типовий день
Ми мешкаємо у так званих кубриках. Там розташовані чотири ліжка, шафи для одягу та стіл. Але я сплю у своєму кабінеті.
У нас на станції не суворий розпорядок. Кожен виконує свою роботу та сам планує час. Ми спільно обідаємо та вечеряємо. Ще у нас є нічні та денні чергування.
Нічне чергування — це щогодинний обхід станції, під час якого ми перевіряємо котли, дизелі, справність обладнання, прибираємо на станції. Денний черговий, крім прибирання та обходу станції, допомагає кухарю готувати, накриває стіл тощо.
Це роблять всі по черзі, крім кухаря, бо він — найзавантаженіша людина на станції. На нічне чергування ми заступаємо на тиждень, тобто цим займаємося щоночі впродовж семи днів, а вдень спимо.
Мій типовий день починається о 9:00. А далі завдання варіюються. Іноді я везу човном наших учених на дослідження, і це може зайняти цілий день. Бувають дні, коли ми щось робимо по станції. Наприклад, розпаковуємо нові човни й готуємо їх до сплавів. Часто з’являються незаплановані завдання, зокрема коли потрібна допомога дизелісту, механіку чи біологам. Ну й моя основна робота сисадміна: перевірка пошти, зв’язку.
Загалом у нас дуже активна команда. Ми катаємося на лижах, снігоходах, човнах. Буває по роботі, а інколи — як дозвілля. Лазимо в печери. Тут дні швидко пролітають. Мені казали, що може бути нудно, і я думав, що прочитаю багато книжок, а насправді час швидко летить і не доводиться сумувати.
З рідними з України я спілкуюся раз на тиждень. У моєму звичному житті це відбувається так само, не частіше. Тож тут навіть не довелося звикати до іншого режиму.
На «Академіку Вернадському» є свої традиції, частину з них ми запозичили в британців, адже вони безкоштовно передали українцям станцію 1996-го. Наприклад, щосуботи в нас урочиста вечеря. Увесь колектив ошатно одягається — у краватки, костюми, вечірні сукні, вишиванки. Після вечері ми переходимо в бар «Фарадей» — найпівденніший бар на землі. За барну стійку стає будь-який охочий. Бар відчинений постійно, але зазвичай ходимо туди в п’ятницю і суботу.
У п’ятницю після вечері ми влаштовуємо генеральне прибирання. Кожен має свою територію, і після того йдемо в бар на пиво. У нас є пивоварня, яку нам подарувало «Сільпо» торік. У барі є більярд, настільні ігри.
Також ми організовуємо перегляд фільмів або лекції. Зокрема, я проводив лекції з альпінізму, лікар — з надання першої допомоги, механік — колишній військовий сапер — робив воркшоп по мінах. У кожного свій досвід, яким він може поділитися.
Як це — жити в Антарктиді
Якщо одним словом — дивовижно. Коли ми плили на українській «Ноосфері» і побачили частини льодовика, я був вражений — думав, це айсберги. А вже біля станції побачив справжні айсберги заввишки з п’ятиповерхівки, і це тільки п’ята їхня частина, яка на поверхні. Айсберги й гори мене приваблюють найбільше. Ми за вісім кілометрів від материка, де вони розташовані. І я щоранку це спостерігаю.
Захоплюють тутешні тварини, зокрема кити. Вони на зиму відпливають, а на літо припливають. Біологи їх фотографують, плавники — особливо ретельно, адже в китів вони унікальні, як відбитки пальців у людини. Так відстежують їхню популяцію, переміщення, порівнюють цифри з торішніми даними. Китам завдали великої шкоди в минулому столітті, і зараз вони не в найкращому стані.
Кити поруч із людьми поводяться по-різному. Іноді вони помічають човен, пірнають, і за кілька кілометрів виринають на поверхню. А буває, що не зважають на нас, харчуються поруч, залишаються на місці. Нещодавно ми їздили з біологом фотографувати китів, і навколо нас було п’ять особин. Зізнаюся: було трохи лячно, але я не чув про випадки, коли кити нападали на людей чи атакували човен.
Серед тварин, які можуть поводитися не по-дружньому, — морські леопарди. Це хижаки, які їдять здебільшого пінгвінів та інших тюленів. Завдовжки тварина сягає п’яти метрів, а важить 600 кілограмів. Морський леопард захищає свою територію і, коли бачить човен, намагається його відігнати. Дуже не раджу їздити біля нього на надувному човні. Якось туристи заплили на територію хижака, і він їм пробив човен, прокусив кілька балонів. Чи треба говорити, що вони чимдуж утікали звідти.
Ще мені подобається спостерігати за пінгвінами, їх тут близько трьох тисяч особин. Ці малі фактично захопили наш острів. Вони живуть поруч зі станцією і ходять натовпами — це має досить кумедний вигляд. А ще вони дивляться на людей не менш прискіпливо, ніж ми на них. Науковці рахують популяцію пінгвінів, адже важливо з’ясувати, чому вони почали з’являтися тут у такій кількості і як це пов’язано зі зміною клімату.
Жити в Антарктиді — це також готуватися до сильних хуртовин. Без окулярів у таку погоду неможливо ходити. Сильних морозів за ці дев’ять місяців не було, найнижча температура становила −8 градусів, але через шквальний вітер це відчувалося як −20.
Деколи тут сонце таке, що можна позасмагати. Але треба обов’язково відстежувати, який озон. Над нами озонова діра, і вона динамічна. Якщо вона прямо над нами, засмагати, звісно ж, не можна, а на вулицю треба виходити в сонцезахисних окулярах, прикрити обличчя бафом, а руки — рукавичками. Наші метеорологи щодня по кілька разів вимірюють рівень озону й зазначають показник на загальній дошці інформації. Якщо він низький, значить проникає багато ультрафіолету й краще під сонцем не перебувати.
Про труднощі
Взимку морально складно через короткий день. Прокидаєшся, а надворі похмуро, за кілька годин стає геть темно. Непросто налаштуватися на те, що треба працювати, займатися справами попри «ніч».
До речі, в нас є традиція від британців — у найкоротший день у році (21 або 22 червня), коли є всього чотири години світла, купатися в океані. Головне свято полярників має назву Мідвінтер, тобто середина зими (адже в Антарктиді пори року йдуть у протифазі, й коли в Україні літо, то в нас зима). Температура води в цей час сягає приблизно −2 градуси. Усі купаються по черзі й святкують, що від завтра день уже ставатиме довшим. Ми якось купалися, і до нас приплив морський леопард подивитися, що там хлюпається у воді. Добре, що він досить здалеку спостерігав, ми поспішили всі закінчити пірнання 🙂
Інколи виникають труднощі зі здоров’ям, особливо зі зубами. Усе через інший склад води й брак вітамінів в організмі. Нам видають вітаміни, але все одно цього не вистачає.
Якось у нашого лікаря сталася проблема із зубом — і лікували його біолог, який вивчає паразитів у рибі, та механік. Лікар казав, що перед експедицією він був у стоматолога, йому вирвали зуб, але частинка кореня залишилася, поступово вилізла — і почалось запалення. Біолог і механік провели повноцінну операцію, наклали шви.
Великим мінусом є і те, що більшу частину року ми не маємо свіжих фруктів: їх завозять під час перезмінки експедицій і за місяць-два з’їдають або перероблюють. До літа дотягують хіба що яблука. Але нещодавно повз нас проходило туристичне судно, яке мало відвідати стару британську станцію на сусідньому острові. Ми зберігали ключ від неї, тож мали його передати. Через коронавірус це не можна було зробити особисто. Ми туристам залишили ключ на березі, а вони нам — свіжі фрукти. Гарний видався обмін 🙂
Усамітненість, про яку часто говорять у контексті експедицій, не становила для мене проблеми. Я часто ходив на самоті у мандрівки Карпатами на тиждень, а то й більше. Коли я був в Індії два місяці без українців, мені було набагато сумніше за Україною, ніж в Антарктиді.
Про вплив війни та плани
Ми щоранку обговорюємо новини, кожен переживає за ситуацію, за рідних, які залишилися вдома. Ми всі з різних куточків України — кілька людей з Харкова, є біолог Сергій з Луганська, який активно волонтерить і допомагає військовим. У нього 2014 року там «віджали» квартиру, він виїхав у Львів. Кухар Олег — з Херсонщини, є полярники з Києва.
Ми збираємо донати для полярників, які пішли воювати. Зокрема, Національний антарктичний науковий центр провів аукціон антарктичних речей та сувенірів, щоб придбати антидронову рушницю. Там же розігрували онлайн-екскурсії станцією. Придбана рушниця пішла сисадміну з минулої експедиції Ярославу Дозорову.
Наша експедиція завершиться за три-чотири місяці. Планів на майбутнє я поки не будую. Колись хотів би повернутися в Антарктиду, але не на рік. Є сезонні співробітники, які удосконалюють станцію в контексті ІТ-інфраструктури. Вони на станції перебувають 3–4 місяці.
Після таких історій повертатись працювати в офіс не хочеться. Є купа можливостей займатися ІТ в цікавіших місцях.