Після тривалої боротьби з важкою хворобою пішов з життя легендарний полярник, учасник 4-ої та 7-ої українських антарктичних експедицій Олександр Міхо.
Він був одним з тих, хто отримав досвід роботи на крижаному континенті ще за радянських часів – брав участь у трьох радянських антарктичних експедиціях. А почалися його полярні захоплення з Арктики: після закінчення мореходного училища працював в Арктиці, далі був Мурманський морський порт, а вже потім – Антарктида. Під час роботи в РАЕ Олександр Міхо підкорював Південний полюс.
У складі всіх антарктичних експедицій – як радянських, так і українських, – рівнянин Олександр Міхо був радистом.
«Антарктида і зараз така, якою вона була сотні років тому, – писав Олександр Міхо у післямові до книги Рейнгольда Месснера «Антарктида: рай і пекло». – Варто лише вийти зоряної ночі з дому і відійти настільки далеко, щоб не чути звуків працюючих дизелів. І коли скрип снігу під ногами зникне, і коли ти піднімеш голову, і над тобою буде тільки небо… ти відчуєш себе піщинкою на величезній планеті. Я все це бачив та відчував, що саме це небо з нескінченним туманом Чумацького Шляху, а також Південний Хрест, гори, освітлені яскравим, але холодним місяцем, дивляться на мене, як дивилися на Роберта Скотта під час його останньої подорожі до полюса, як дивилися на експедицію Шарко, що застрягла на дерев’яному вітрильнику в льодовому полоні біля Антарктичного півострова. І якщо гарно прислухатися, то напевне можна почути голоси тих людей, які побували тут багато років тому. Для Антарктиди сто, двісті років – це не термін. Вона зберігає пам’ять про події та таємниці багатьох, хто хоч раз побував тут…»
Співробітники Національного антарктичного наукового центру висловлюють щирі співчуття родині, близьким і друзям Олександра Міхо.