6 лютого 1996 року над антарктичною станцією, яку Велика Британія передала Україні, уперше було піднято синьо-жовтий прапор, і станція, вже під назвою «Академік Вернадський», почала свою нову історію.
Те перше полотнище зберігає нині керівник української команди зимівників, яка приймала станцію, вчений-фізик Геннадій Міліневський. «До кінця зимівлі вітер так витріпав прапор, що він зменшився приблизно втричі. Отож наступна експедиція привезла нове полотнище», – розповідає Геннадій Петрович.
Нині державний прапор майорить над головною будівлею станції, а в ті часи щогла була встановлена на скелі ближче до метеомайданчика. «О 18.45 бейз-командер станції «Фарадей» Данкан Хейг зняв британський прапор, а я підняв прапор України, – пригадує Геннадій Міліневський, розглядаючи цю історичну світлину. – На фото біля щогли зліва: Данкан Хейг, потім я – піднімаю прапор, праворуч – заступник директора Британської антарктичної служби Джон Дьюдні – тримає прапор своєї країни. Далі – наш лікар Володимир Павлик, електрик та механік Євген Гур’янов, а скраю – наймолодший з нашої команди, дизель-механік Андрій Сидорівський».
Цю мить для історії зафіксував на фото Володимир Бахмутов, учений-геофізик, який, до речі, відзначатиме нині день народження української антарктичної станції прямо на місці події – він перебуває на «Вернадському» у складі сезонної експедиції. В Антарктиді перебуває зараз ще один свідок історії – начальник 23-ої УАЕ Віктор Ситов був серед тих, хто взимку 1995-1996 рр. приймав станцію у британців.
Із днем 6 лютого 1996 року пов’язаний ще один факт, що сьогодні сприймається як легенда, – про один фунт стерлінгів, за який українці «купили» станцію у британських колег. Утім, це не легенда. «Бейз-командер «Фарадея» жартома натякнув про символічну оплату за станцію. У мене саме були британські гроші, адже в Антарктиду ми діставалися через Британію та Фолклендські острови, отже, я дістав монету в один фунт і віддав Хейгу. Він вмить побіг до майстерні, вхопив інструменти і тут же «вмурував» ту монету у стільницю бару «Фарадей», яка і зараз там знаходиться», – свідчить Геннадій Міліневський.
Незадовго до урочистого моменту підняття українського прапора британська команда залишила свої підписи у станційному щоденнику, зафіксувавши останню зимівлю на «Фарадеї».
«Їм сумно було прощатися зі станцією, – вважає пан Міліневський, який зберіг фото тих підписів. – А нам було сумно розлучатися з ними, бо англійці виявилися справжніми і розуміючими друзями. Опісля був останній фуршет у барі «Фарадей», всі сумно пили шампанське і були втомлені… Через несправність гелікоптери, які мали вивезти британську команду на судно «Ендуранс», з’явилися лише близько 15-ої години, відтак почалося перевезення частини команди та вантажу. Гелікоптери здійснили кілька рейсів. Надвечір, о 18.30, ми піднялися до щогли на скелі, і о 18.45 Данкан із сумом опустив свій державний прапор, а я – підняв наш. За кілька годин я записав у своєму щоденнику: «Сталося! Україна стала Антарктичною державою. Результат двох років роботи, нервів і здоров’я завершений успішно».
До речі, знятий зі щогли «Юніон Джек» відразу ж було піднято над хатиною Ворді – першою будівлею на станції. «Данкан і Дьюдні поїхали на човні до хатини Ворді і підняли там той самий британський прапор, – згадує Геннадій Міліневський. – Повернулися, коротке прощання, піднялися в гелікоптер і – «Прощавайте, хлопці!» Британська історія станції скінчилася. Починалася українська історія. За кілька днів прибуло ще четверо наших науковців, і 1-ша УАЕ почала роботу в повному складі».