Автор: Аліна Євич. (Оригінал на Depo.ua від 3 грудня 2021)
Ідея поїхати до пінгвінів і тисячолітніх снігів спала на думку раптово – коли Андрій Хитрий побачив оголошення про пошук антарктичної команди. Тоді ж він вирішив: шанс втрачати не можна – і, не попередивши нікого, подав анкету.
Аби стати однією командою, десяткам хлопців і одній жінці довелося пройти психологічні тестування і жорсткий відбір. До останнього про рішення Андрія не знали навіть батьки – хлопець вирішив їх не хвилювати й розповів про поїздку, лише коли було остаточно зрозуміло: він – один із команди антарктичних зимівників.
Як вдалося пройти відбір з-поміж десятків кандидатів, який режим роботи полярника та життя в Антарктиді, лікар Андрій Хитрий розповів журналістам Depo.ua
Ким треба буть, щоб потрапити в Антарктиду, і чому полярники поверталися без зубів
Андрій Хитрий народився у Києві, однак доросле життя провів у Полтаві – навчаючись на лікаря й працюючи у медзакладах. Маючи два сертифікати – анестезіолога та лікаря швидкої допомоги – став ідеальним кандидатом на посаду єдиного антарктичного лікаря серед полярників.
“Першим етапом відбору було подання документів – на ньому відсіювались ті, хто неправильно їх заповнив або не відповідав вимогам. Наступною була співбесіда в Національному антарктичному науковому центрі (НАНЦ). Там усі кандидати у полярники пройшли психологічне тестування – перевірялося, наскільки вони конфліктні й схильні до ексцентричних дій. Полярникам потрібно бути морально стійкими – адже з Антарктиди нікуди раніше терміну не подінешся”, – розповідає він.
Зважали і на наявність сім’ї – чи відпустять кандидатів їхні партнери і як самі полярники переживуть розлуку з близькими. Андрій був неодружений і пари не мав – тож щодо цього питань не виникло.
Фізичної спецпідготовки до року в Антарктиді не було – обирали людей з відмінним здоров’ям. Зате професійні вміння Андрію довелося прокачати – він спеціально влаштувався у травмпункт і там тренував навички з гіпсування, бо переломи для полярників можуть бути критично небезпечними. Довелося пройти й короткий рефреш-курс зі стоматології: в попередніх зимівлях часто траплялися проблеми з зубами.
“Ще на “Фарадеї”, за британців (у 1996-му Британія передала станцію українцям і її переймерували у Академік Вернадський, – ред.) проблема була у воді – фактично раніше доводилося брати сніг, розтоплювати його в спеціальному баці – і це пили. Звісно, вода ставала дистильованою, в ній не було мінералів. І за кілька місяців у зимівників зуби просто посипалися. Вони могли повернутися додому беззубими, бо нерідко випадало аж до половини”, – пояснює Андрій.
Кого полярники люблять найбільше
В команді зимівників на станції “Академік Вернадський” 12 людей – 11 чоловіків і 1 жінка, біолог. Кожен займається своєю справою, але улюблений член всієї команди – кухар.
“Артем, наш кухар, постійно дбає про те, щоб ми були нагодовані. Сніданок кожен робить собі сам, бо може встати, коли захоче, підійти до холодильника і з’їсти те, що лишилося з попередніх днів. Або ж залити молоком пластівці з сухофруктами чи вівсянку, поставити у мікрохвильову піч і з’їсти легкий корисний сніданок.
Обід Артем готує з двох-трьох страв: на перше – борщ чи суп, на друге – якась каша чи картопля і узвар або компот. На вечерю також готує кілька страв на вибір. Від антарктичного кухаря вимагають, щоб він готував не тільки смачну, а й корисну їжу. Мені, як лікарю, взагалі не доводиться втручатися – їжа якісна і різноманітна. Постійно додаю тільки вітамін D, який ми не отримуємо через те, що під час антарктичної зими дуже мало сонця”, – каже Андрій.
Для чого полярники ловлять рибу, на якій купа паразитів
Продукти на станції “Академік Вернадський” не безлімітні. Найбільшу партію харчів завозять разом із зимувальною експедицією (коли відбувається основна перезмінка). Тоді припливає корабель із десятками тонн продуктів, які вивантажують самі полярники. Спочатку з’їдаються продукти, які довго не зберігаються – овочі, фрукти, яйця. М’ясо та рибу найчастіше привозять в замороженому вигляді. З часом продукти закінчуються, але їх довозять на кораблі наступної експедиції – сезонної. Зазвичай це свіжі фрукти й овочі, молоко, яйця, та інші продукти, які вже скінчилися.
До речі, рибу зимівники здебільшого їдять заморожену, яка прибуває з експедиціями. Її зберігають у морозильнику разом з м’ясом і кожного четверга влаштовують рибний день.
“Навіщо їмо заморожену рибу, коли самі на острові й можемо рибалити? Тому що в океані плаває риба, яка кишить паразитами. Її ловлять біологи, коли є відкрита вода, але для того, щоб провести паразитологічні та інші дослідження. Цінні біологічні матеріали зберігають у спеціальному холодильнику – там температура -80°C.
Теоретично океанічну рибу можна готувати, але спочатку біолог має провести розтин, паразитологічне дослідження. І вже коли вибере всіх паразитів, її можна готувати”, – розповідає полярник.
Будні на станції Вернадського: наскільки небезпечна робота?
В Антарктичному регіоні для полярників багато роботи поза станцією: обходи території, зняття даних на метеомайданчику, магнітометричні виміри, контроль роботи радіофізичної апаратури, біологічні спостереження, розчищення снігу тощо.
“Робота на вулиці в кожного різна: метеорологи мають зняти показники з приладів. Геофізики працюють з іонозондом, магнітною лабораторією. Біологи проводять комплекс своїх спостережень – іноді і за межами станції. Черговий повинен обходити всю критичну інфраструктуру. Він та метереологи виходять за будь-яких умов. Інші у погану погоду здебільшого сидять всередині станції, щоб зайвий раз не ризикувати.
У наші перші дні потрібно було навести лад на базі – це означало майже щоденні виходи на вулицю. Ми розбирали паливну магістраль, по якій передавалося дизельне пальне в баки, розміщували продукти й матеріали, які корабель привіз, і після вивантаження їх слід було якомога швидше перемістити у місця зберігання, а не залишати просто неба. А погода тут дуже мінлива”, – говорить Андрій.
Коли на вулиці в Антарктиді -25°C, це не надто відрізняється від української зими. Така температура тримається значно довше, ніж в Україні, але відчувається комфортнішою – часто вітер приносить теплі повітряні маси.
“Найгірше переноситься сильний вітер швидкістю понад 15-20 м/с, вологість 90-100%. Ми обмежуємо виходи на вулицю – навіть біологи, яким треба йти по острову і проводити спостереження, підбирають час, коли вітер стихне. Бо на складному рельєфі порив вітру може навіть звалити людину з ніг. Загалом, дотримання техніки безпеки є дуже важливим і вберігає від прикрих пригод”, – ділиться наш співрозмовник.
Чи врятують полярників, якщо їм екстрено потрібна медична допомога?
Андрій Хитрий каже, що в екстрених випадках (наприклад, коли хтось із колег дуже тяжко травмується або захворіє) він повинен проінформувати Центр, а там зроблять усе можливе, щоб допомогти й організувати евакуацію.
“Втім, поки у нас не було власного судна, допомогти могли лише колеги з інших країн. Наприклад, в американців могла бути така можливість. Але якщо взимку льодова ситуація складна, не факт, що навіть криголам може дістатися до станції. Також перехід протоки Дрейка не завжди можливий через сильні шторми. Та й іти сюди з Південної Америки – від 3 до 5 діб. Зворотній шлях – те саме.
Інколи траплялося, що в американців криголам був неподалік на їхній станції Палмері – це близько 50 км від нас. Тому ситуація може бути різною – за сприятливих умов можна отримати допомогу протягом кількох годин, а за несприятливих – без шансів, що допомога встигне вчасно”, – акцентує хлопець.
Норматив по алкоголю: чи можна на антарктичній базі напитися
Алкогольні напої доступні полярникам у святкові суботи та офіційні свята. В інші дні пляшки зберігаються у спеціальній кімнаті, ключ від якої є лише у начальника експедиції.
“На тиждень є норматив алкоголю – 12 банок пива, одна-дві пляшки горілки 0,75 й близько 2-3 літрів вина на команду. У перерахунку на одну людину це одна банка пива, кілька келихів вина і близько 150 мл міцного алкоголю”, – ділиться Хитрий.
Проте в антарктичному регіоні алкоголіків немає – усіх кандидатів ретельно перевіряють на будь-які залежності.
“Я не вживаю алкоголь, п’ю сік чи щось інше безалкогольне. Після п’ятничного прибирання нам видається баночка пива як бонус-заохочення. То я його збираю і використовую для подарунків або щоб віддячити за щось”, – розповідає Андрій.
Серед свят відзначають День Незалежності України, Покрову, Новий рік, антарктичне свято “Мідвінтер” (День зимового сонцестояння). А на дні народження кожного зимівника додається дещо особливе – пляшка шампанського.
Хто з полярників миє антарктичні туалети?
Полярники можуть прокидатися, коли їм зручно, виконувати свою роботу, самостійно плануючи свій графік. Єдина вимога – аби все було зроблено й не було робочих провалів. Але є періоди, коли прокидатися доводиться зовсім рано або спати вночі не можна.
“У нас два види чергування: денні чергування тривають один день, нічні – тиждень. Денний черговий повинен слідкувати, щоб уся техніка працювала добре, якщо треба – допомагати кухарю готувати чи чистити продукти – все, що той попросить. Потрібно постійно обходити всю важливу інфраструктуру і перевіряти, чи немає поломок, бо кожна може стати величезною проблемою. Такий черговий прокидається й виходить на зміну о 8-й ранку, а йде з неї – опівночі.
Коли в нас нічні зміни, черговий не лягає спати вночі, а відпочиває вдень. Щоночі він обходить всю критичну інфраструктуру раз на годину, перевіряє, як працюють генератори, насоси, холодильники тощо – це все є важливими елементами станції. Черговий обходить всі внутрішні приміщення, перевіряє котельню, ванну солоної води, у дизельній слідкує за роботою генераторів та температурою… Плюс він повинен прибирати коридори й туалети, поки всі сплять, щоб на ранок вони були чисті”, – каже Андрій Хитрий.
Комуналка в Антарктиді: на що – безлім, а на що – зась?
За побут на станції “Академік Вернадський” відповідає системний механік із команди життєзабезпечення. Він слідкує за температурою на станції, наявністю гарячої та прісної води.
“У нас є безмежний ресурс солоної води з океану, але для прання, пиття і приготування їжі треба прісна Тому насос з океану спочатку бере солону воду, закачує в спеціальний резервуар. З нього вода йде на два опріснювачі. Воду намагаємося економити. Наприклад, щоб помити посуд, є дві раковини: одна затикається пробкою й туди набирається гаряча вода, мийний засіб. Власне, там миються брудні тарілки. Потім перекладаються у сусідню мийку, де споліскуються тоненьким струменем води. Прати одяг намагаємося раз на 10 днів, під час денного чергування. Ресурс опріснювача має межі й чим менше ми використовуємо, тим довше він служитиме. А коли приїжджає сезонна команда, він змушений працювати на межі можливостей, тому миться щодня зможуть уже не всі”, – каже Хитрий.
Скільки можна отримати за роботу в Антарктиді?
Всі найважливіші витрати – за переліт, фрахт судна і перехід через океан, спорядження (зокрема, це термобілизна, верхній одяг і взуття для зимівників, навіть зубні щітки) – взяв на себе НАНЦ. Від членів команди потрібні лише особисті та домашні речі – капці та спідня білизна, деякі побутові дрібниці тощо.
“Нам видали два спецкомплекти. Один костюм не надто теплий, але мембранний – захищає від вологи й підходить для температури близько 0°C. А є теплий костюм, в якому можна просто сидіти, коли на вулиці -20°C. До того ж кожен отримав комплекти вітростійкого одягу, який потрібно одягати під куртку, і кілька комплектів термобілизни: теплу – на холод -20-25°C, для статичної роботи, і тоненьку (щоб виконувати фізичне навантаження не було спекотно). Взуттям теж забезпечив Центр”, – зазначає полярник.
Для Depo.ua Андрій Хитрий озвучив і суму зарплати, яку отримає за рік на крижаному континенті:
“Останнім зимівникам збільшили грошове забезпечення. Рік-два тому воно було помітно менше, мало відрізнялося від середньої зарплати в Україні. Зараз ця сума в кілька разів більша, ніж зарплата лікаря, що її я отримував у Полтаві.
Моя зарплата складає близько 5 тисяч гривень, надбавки за умови праці збільшують її до 9, плюс антарктичні виплати – вони є найбільшими, – проводяться окремим пунктом і дають у сумі понад 50 тисяч гривень на місяць. Колеги-науковці зберігають свої посади у відповідних науково-дослідних установах, то в них трохи інша ситуація із зарплатою”.
З ким і де живуть полярники?
На станції “Академік Вернадський” можна створити понад два десятки спальних місць. Такий великий запас потрібен, щоб розмістити сезонний загін та нову партію зимівників під час перезмінки.
“Станція має окремий житловий блок з кімнатами на 4 особи. Зараз, коли на станції лише зимувальний загін, вони напівзаповнені – там живуть по 2 людини. Серед нас є одна жінка, вона живе одна. Ми займаємо спальні місця, але жити можна і в офісі, якщо дозволяють умови. Наприклад, я як медик маю медичний офіс, у механіка є свій тощо. Я здебільшого ночую в офісі, бо там і комп’ютер є, і комфортне ліжко. Воно призначене для пацієнтів, але коли їх немає, то дозволяю собі там спати.
У сезон заповнені усі кубрики, плюс організовуються додаткові імпровізовані спальні місця – наприклад, на горищі. Там кладуться матраци, щоб люди могли прийти й поспати”.
Всередині бази завжди комфортна температура – така ж, як і у квартирах українців. Однак через те, що база достатньо велика, за сильного вітру бувають і протяги – зокрема, на першому поверсі. Там холодніше, на другому – тепліше. У медика в офісі температура близько 16-17 градусів, а поверхом вище – до 20°C.
Котик, кактус і пінгвіни: кого з пухнастих друзів можна привозити в Антарктиду?
Андрій Хитрий каже, що в Антарктику заборонено брати будь-яких наземних тварин і рослин – під забороною і коти, і собаки, і папужки й кактуси. Тому зимівники можуть взяти хіба що іграшкову тваринку чи рослинку. Антарктичні правила вимагають, щоб на острові не було чужорідних організмів. Однак до заборони у британців були собаки й котики. Один із тварин – котик Тітус – навіть потрапив у список учасників експедиції. Собаки ж були їздовими – мали густу шерсть і не боялися снігів та морозів.
Тому на Вернадському інші “домашні” тваринки – пінгвіни, білі сивки, мартини. За ними спостерігають і ведуть записи про появу нових особин – наприклад, відслідковують, коли пінгвіни відкладають яйця та коли на станцію прилітають скуа, антарктичні поморники. Водночас і хижих тварин поблизу станції побільшало: на острів прибуває все більше пінгвінів, а саме вони є їжею для великих морських ссавців – морських леопардів і косаток.
“Пінгвіни та поморники дуже пов’язані, адже останні серед іншого харчуються яйцями та пташенятами. Тож щойно пінгвіни починають відкладати яйця, значить час чекати на скуа. От і цього року було так: яйця в субантарктичних пінгвінів біля “Вернадського” з’явилися досить рано – на початку листопада, й одразу ж повернулися поморники. Щодня їхнє угруповання в районі станції більшає, а спершу на нашому острові можна було зустріти лише кілька птахів цього виду”, – розповідає Андрій.
Товариші Яшка, Юхим і Валерій
Тепер скуа пильнують за гніздами пінгвінів, а ті намагаються прогнати хижаків криками й висиджують яйця по черзі, щоб не дати до них дістатися. Цікаво, що під час нападу поморників пінгвіни інколи навіть об’єднуються та дають групову відсіч непроханому гостю, б’ючи його крилами-плавцями та дзьобами.
Окрім яєць та пташенят, скуа харчується крилем, рибою, ракоподібними, мертвечиною, рештками людської їжі. Іноді може відбирати корм у бакланів та пінгвінів.
Гніздитися скуа починають десь наприкінці листопада – початку грудня, й зазвичай обирають для цього одну й ту ж територію. Гнізда будують під скелями, на грунті або моху. Зазвичай ці птахи відкладають 1-2 яйця, і, так само як пінгвіни, батьки-поморники по черзі висиджують майбутню малечу. Пташенята з’являються десь через місяць.
“А ще скуа товариські й часто прилітають до полярників поспілкуватися. Саме тому на станції їх дуже люблять і навіть дають імена: в попередніх зимівлях були Яшка та Юхим, а цього разу – Валерій, що потоваришував з дизелістом 26-ї УАЕ Олександром Книжатком. Зокрема, коли Олександр порається на вулиці, Валерій сідає десь неподалік і підказує, як краще фарбувати бак чи закручувати гайки”, – розповідають у пресцентрі НАНЦ.
Пухнасті не домашні тварини: чи можна полярникам їх гладити?
У пресслужбі НАНЦ пояснюють: згідно з Мадридським протоколом, усі взаємодії полярників і тварин жорстко контролюються. Наприклад, не можна, щоб використання будь-яких транспортних засобів (зокрема, і кораблів) порушували звичне життя диких тварин. Також заборонено:
- Годувати, торкатися чи брати в руки птахів і тюленів. Зокрема тому, щоб не передати їм сторонні бактерії;
- Не можна наближатися й фотографувати тварин так, щоб вони змінювали поведінку;
- Заборонено завозити на континент немісцевих тварин і рослин, навіть їхні спори. Однак у цього правила є виключення: можна завозити неживих тварин і рослини для їжі, проте слідкувати за їх належною утилізацією. І маючи окремий спецдозвіл, можна привозити в Антарктиду кімнатні або лабораторні рослини та тварин і мікроорганізми;
- Суворо заборонено використовувати вогнестрільну зброю, вибухові речовини та допускати гучні звуки, які можуть налякати тварин.
Виключення можуть бути застосовані лише відносно вчених. Вони можуть за потреби відбирати зразки, рахувати гнізда та пташенят. Однак і це треба робити максимально швидко, щоб не налякати тварин і птахів.
Пінгвіни їдять мікропластик
У НАНЦ кажуть, що навіть в Антарктиці – найвіддаленішому та найчистішому регіоні – знайшли мікропластик. На дні Південного океану зафіксували щонайменше 1 часточку мікропластику в кожному грамі донних відкладів. Це відповідає рівням забруднення в інших океанах, які розташовані набагато ближче до великих міст. Також мікропластик знайшли в антарктичній морській кризі (в середньому 12 часточок на літр талої води). Виявили його і у 20% посліду пінгвінів Дженту (субантарктичних пінгвінів). Загалом це волокна синтетичних тканин та різні полімери.
Тварини змушені харчуватися частками мікропластику не через полярників – ті ретельно сортують сміття. Проте через світове забруднення у природі відбуваються зміни. Пінгвінам, яким раніше тут було холодно, тепер затишно на острові. Вони навіть гніздяться сім’ями, тобто температура підвищилася. До того ж зараз льодовики тануть швидше, сніговий покрив острову й льодовики самої Антарктиди за останні десятиліття зменшуються. І це глобальна велика проблема.
Фото: Національний антарктичний науковий центр