24-та експедиція українських науковців у Антарктиді на станції «Академік Вернадський» стала особливою: вперше за останні 23 роки станція отримала кошти на капітальний ремонт та модернізацію — близько 1,5 мільйона доларів. При цьому в останній сезонній експедиції, коли проводили дослідження під час антарктичного літа у лютому — квітні 2019 року, на станції перебувала рекордна кількість науковців.
До досліджень в Антарктиді зростає інтерес — як у науковців, що засвідчив останній конкурс напередодні експедиції, так і у суспільстві. Що вдалося зробити на станції протягом останнього року, які важливі дослідження там проводяться, яка практична (і не практична) користь платникам податків від діяльності «Академіка Вернадського» в Південному океані та які плани у науковців на найближчі роки? Про це «День» розпитав в. о. директора Національного антарктичного наукового центру МОН України Євгена ДИКОГО.
БРИТАНСЬКИЙ СТАНДАРТ
— Пане Євгене, розкажіть, будь ласка, що вдалося зробити на станції «Вернадський» за кошти, які в бюджеті країни заклали на цей рік?
— Фактично вперше з того часу, коли станція «Академік Вернадський» належить Україні, а це більше 23 років, виділено кошти на модернізацію і реконструкцію. До цього вони виділялися єдиний раз — на побудову нового паливного бака, це була жорстка вимога британської сторони при передачі станції. Але збудували так, що в програмі робіт цього сезону був запланований його ремонт; на щастя, він виконаний успішно — в найближчі десять років можемо бути за нього спокійні.
Весь цей час Україна не вкладала коштів у модернізацію та реконструкцію станції. Ми просто використовували те, що подарували британці, — якісно продуману за проектом та якісно оснащену станцію, при цьому до кожного з механізмів був щонайменше потрійний ремонтний комплект. Тобто підхід був такий, якому нам ще вчитися і вчитися… Наприклад, дизельгенераторні прилади, які відпрацьовують останню зимівлю, поставили у 1980 році, а опріснювач води — з 1986 року (на щастя, в цьому сезоні його замінено на новий). І це для мене був стандарт.
МОДЕРНІЗАЦІЯ РОЗРАХОВАНА НА ДВА СЕЗОНИ
— Зараз ми закуповували, за можливістю, у тих же виробників перевірені бренди, щоб працювали із запасом, — продовжує Євген Дикий. — Модернізація розрахована на два сезони. На мільйон доларів уже все закуплено, але ще не все приїхало. Наприклад, новітні генераторні установки робляться під замовлення — наші вже зробили у Швеції, і наступного сезону ми ставитимемо їх на станцію.
Частина техніки — в перехідному стані. Наприклад, котли опалення. Ми встигли завезти їх на станцію, але ризикувати підключати їх посеред зими не хотіли. Будемо підключати на початку літнього сезону — в грудні.
Крім систем життєзабезпечення також модернізували парк приладів, зокрема, наша метеорологія перейшла з ХХ століття у ХХІ, і тепер метеоролог не змушений щотригодини виходити на майданчики, щоб брати покази кількох десятків приладів. Зараз ми маємо повністю автоматичну станцію, яка в онлайн-режимі передає дані не лише в кабінет метеоролога на станції, а паралельно — до нас на материк.
Суттєво оновили одну з головних лабораторій станції — магнітометричну. Справа в тому, що одна з причин, чому людство витрачає кошти на дослідження в полярних регіонах, — це можливе дослідження магнітного поля землі: на полюсах Землі магнітні лінії наближаються до поверхні планети, і ми їх можемо виміряти. Тому магнітометрія — одне із суттєвих завдань станції «Вернадський». Оновили і парк магнітометрів — поставили нове покоління. До речі, можемо пишатися: найкращі у світі магнітометри робить Львів, американці для NASA купують саме їх.
Але всю модернізацію за ці кошти зробити неможливо — будемо просити кошти ще на її завершення. Сподіваюся, що і уряд, і Верховна Рада до цього поставляться з розумінням. Потрібно вкласти ще хоча б стільки ж, і тоді наступні десять років можна буде займатися наукою, а не станцією.
Зокрема, дуже потребує оновлення наш малий флот — парк наших моторних човнів і катерів — і, загалом, усі транспортні логістичні засоби, починаючи від снігоходів. Єдине, що ми зараз оновили, — це лижі.
Сподіваюся, Рада нас почує, як почула торік. Хочу подякувати депутатам, які проголосували, і, персонально, міністриням Лілії Гриневич (освіти і науки. — Ред.) та Оксані Маркаровій (фінансів. — Ред.) — без їхньої персональної участі нічого б не було. Базово на модернізацію в 2018 році у бюджеті було 15 мільйонів гривень, і в грудні додали майже мільйон доларів. Сьогодні потрібно ще хоча б мільйон доларів.
«МИ ПОЧАЛИ АКТИВНО СПІВПРАЦЮВАТИ З УКРАЇНСЬКИМ БІЗНЕСОМ»
— Можливо, вдалося домовитися з приватним бізнесом?
— Одна з новацій цього року — ми почали активно співпрацювати з українським бізнесом у двох площинах. Перша — як із донорами. Хотів би відзначити ІТ-компанію MacPaw, яка працює на міжнародному ринку і займається благодійністю: вона закупила нам комп’ютерне обладнання на 27 тисяч доларів. Ми за це дуже вдячні.
Другий варіант — як із постачальниками: якщо є український товар достатньої якості, ми купуємо саме українське. Так, 24-та експедиція, яка зараз зимує в Антарктиці, — це перша експедиція, яку ми повністю (від шкарпеток, черевиків, лиж і до захисних окулярів) укомплектували речами від українських виробників. Взуття і одяг нам надали доволі молоді компанії, які працюють на ООС, а в мирному житті випускають туристичне спорядження. Всі вони нам або дали знижки, або подарували. Але чекають за рік докладних звітів, як їхні вироби показали себе у полярних умовах.
Ми вважаємо, що це — частина співпраці з суспільством. Адже те, що Україна — в Антарктиді, говорить про приналежність до певного елітного клубу. І якщо на це вже витрачають кошти платників податків, ми маємо брати з цього максимум користі — не лише наукової, а й політичної, культурної, суто бізнесової.
ЧОМУ ВАЖЛИВО ПОРАХУВАТИ КРИЛЯ
— Як модернізація вплинула на наукові дослідження? Чим вони цікаві й корисні для людства загалом і українців зо-крема?
— У контексті модернізації скажу, що цього року ми перетворили кімнату біології на біологічну лабораторію — різниця принципова. Раніше там був, як максимум, хороший мікроскоп, а тепер у ній ми можемо виконувати повний цикл робіт аж до виділення і очищення ДНК і РНК.
Взагалі біологічна програма займає велику частину досліджень і виконується переважно влітку, бо взимку в біологів роботи небагато. На сезоні працювала велика група біологів, їх дослідження охопили весь харчовий ланцюжок океану, починаючи від вірусів і закінчуючи китами. Відповідно, на кожен щабель ланцюжка був свій фахівець. Ми зараз об’єднуємо ці дослідження у єдину модель — щоб спрогнозувати, як реагуватиме ця океанська система на процес потепління, а також на процес закислення вод світового океану. Адже раніше це були такі водні маси, які тисячоліттями не мінялися, але внаслідок діяльності людини почалися доволі стрімкі зміни.
Щодо прикладного значення, то сьогодні в Антарктиці, у Південному океані, Україна веде активне риболовство. Це чотири компанії (близько 200 робочих місць), і, до речі, податки з цих риболовецьких компаній — це суми, співставні з річним бюджетом нашої антарктичної програми. Сьогодні існують серйозні проекти розширення цього бізнесу — в першу чергу це стосується вилову криля (антарктичної креветки). Вона вважається найбільш недовиловленим живим біологічним ресурсом на планеті. Але йдуть жорсткі дискусії між рибалками та екоактивістами: активісти кажуть, що криль незабаром зникне і пінгвінам та китам нічого буде їсти, а рибалки кажуть, що навпаки — криль є у такій кількості, що лови — не перелови. У дійсності ніхто не оперує цифрами.
Порахувати креветку у морі — задача дуже нетривіальна, і з наукової точки зору — непроста. Ці роботи тільки почалися з грудня минулого року: це велика міжнародна зйомка, в якій було задіяно судна шести країн. Мені дуже приємно, що Україна — одна з них. Ми місяць працювали на борту траулера «Море Содружества». Звісно, це — не спеціалізоване науково-дослідне судно, але все ж таки це краще, ніж відсутність суден. Бо свої науково-дослідні судна в Антарктиці Україна востаннє використовувала у 2001 році. З цього часу — вони повністю втрачені. Компанія-судновласник своїм коштом обладнала на судні цілий комплекс автоматизованих вимірювальних приладів, так званий ферібокс, це останнє слово океанографії, і це також гарний приклад партнерства науки та бізнесу.
Тепер ми зводитимемо отримані дані докупи з іноземними колегами — буде кілька міжнародних семінарів, і, можливо, через один-два роки до питання криля ми будемо підходити не емоційно, а з цифрами в руках.
«МИ — НА ВАРТІ ОЗОНОВОГО ШАРУ»
— Впевнений, що всі чули про таке явище, як озонові дірки. Але мало хто знає, що явище озонових дірок відкрите саме на нашій станції. Звичайно, це ще була британська станція «Фарадей». У далекі 1970-ті роки на цій станції зрозуміли, що з озоном відбувається щось дивне, і з цього почалося велике наукове розслідування цього явища, а потім були докладені величезні зусилля для ухвалення міжнародних договорів, які заборонили фреон та інші речовини, що руйнують озоновий шар. Весь цей час «Фарадей» вивчав, як змінюється озонова дірка.
Тепер ми вимірюємо, чи діють ці багатомільярдні заходи, вжиті світовою спільнотою: день, ніч, сніг — не сніг — рівно вісім разів на добу через кожні три години проводяться вимірювання озонового шару. Це така вахта, і це — наш серйозний внесок у світову науку, тому що ці довгі спостереження, розпочаті британцями, навіть у найважчі часи Україна жодного разу не переривала. Це одна з причин, заради чого ми тримаємо, власне, зимувальну станцію, а не тільки літній сезон.
Чому там варто зимувати? Заради озону, магнітних полів і заради кліматичних спостережень — це три моменти, які потребують саме цілорічної станції. У біології 90% роботи проводиться за літній сезон, у геології — 100%, тому що геологам потрібен той короткий час, коли десь сходить сніг. Щодо геологів, то наша команда цього року вперше знайшла у нашому районі осадові, а не вулканічні, породи. Це дуже важливо для прогнозування можливих покладів копалин.
Цього року в небі над станцією й околицях літало п’ять дронів — два літачки і три коптери. Вони виконували найрізноманітніші завдання, починаючи від зйомки нечисленної суходільної рослинності й закінчуючи льодовиками. Цього року наші льодовики поміряні й зважені: за допомогою дронів і лазерної фотограмметрії зараз будують детальні 3D-моделі — так ми можемо вирахувати їхню вагу і об’єм. У той же час на землі інші фахівці вручну на лижах тягали із собою георадар, який просвічував середину цих льодовиків. Тепер ми ці дані комбінуємо разом.
Справа в тому, що танення льодовиків — це один із ключових елементів у процесі глобального потепління. Танення льодовиків відбувається внаслідок потепління, але водночас тала вода впливає на те, як це глобальне потепління розвивається. Ми маємо прогнозувати, як швидко вони танутимуть, як це вплине на рівень моря, хід течій, і тут долучаємося до зусиль світової науки, бо кожен у «своєму» регіоні Антарктики намагається це моніторити.
Також ми вперше використовували спеціально розроблені нашими чеськими колегами пробовідбірники, які дозволяють визначити в океанській воді стійкі органічні забруднювачі. Тому що навіть у далеку чисту Антарктику, де своїх джерел забруднення немає, потрапляє цілий ряд речовин, які ми використовуємо в Європі й Америці. Їх уже почали знаходити в тюленячому жирі, тканинах китів…
Таким чином, наші дослідження — це частина глобальної світової екологічної компанії в боротьбі з цими стійкими забруднювачами. Очікується, що, за результатами міжнародних досліджень, ЄС може ухвалити рішення про їх заборону, як це вже зроблено з ДДТ (інсектицид, поширена побутова назва — «дуст». — Ред.) і фреонами.
«НАЙБІЛЬШЕ НАВАНТАЖЕННЯ — НЕ ТЕМПЕРАТУРА, А ДЕВ’ЯТЬ МІСЯЦІВ ТЕМРЯВИ ТА ІЗОЛЯЦІЇ ВІД РЕШТИ ЛЮДЕЙ»
— Які особливості цьогорічних літнього і зимового сезонів?
— Кожна українська антарктична експедиція складається із двох загонів. Зимувальний — це завжди фіксовано 12 осіб, п’ять із них — доктор, кухар, дизеліст, механік і сисадмін — забезпечують життєдіяльність станції, інші семеро є науковцями: два біологи, три метеорологи, включаючи озонометриста, і два геофізики. З року в рік у них — однакові задачі, й це найцінніше, що ми отримуємо від зимувального загону, — безперервні спостереження.
Сезонний загін — це інша картина: вони приїздять на коротке антарктичне літо (найспекотніший місяць — лютий). Це біологи та геологи, яким потрібно за короткий час — коли вода там є вільною від криги і коли сходить сніг та з’являється порода — взяти максимум біологічних і геологічних зразків, щоб працювати з ними тут, на материку, в лабораторіях.
Цього року сезонний загін був найбільший за останні два десятиліття (були ще великі сезонні загони, коли Україна ходила своїми кораблями). Сезон цього року вже був повноцінним, протягом двох місяців працювали 26 людей: десять біологів, десять геологів і кліматологів, а також шість інженерів, які займалися реконструкцією станції. Тобто це були біологічний, геологічний і окремий інженерний загони.
— Чим відрізняються умови роботи науковців у літній і зимовий сезони?
— Я буду ламати стереотипи. Зазвичай, коли чують слово «Антарктида», то уявляють саме Південний полюс, ці марсіанські умови, коли взимку — мінус 80 градусів, влітку — мінус 30, абсолютна сухість… Такі умови — у східній Антарктиці, на центральному льодовиковому куполі. Але Антарктика — це 10% площі планети, вона різна. Так, у нас абсолютно інші умови: ми — на найбільш «м’якій» частині за антарктичними мірками, це морська Антарктика. На піку літньої спеки прогрівається до +5 (колись зафіксували екстремальну спеку +10). Весна — осінь — у районі нуля. Вночі температура опускається на 3—5 градусів. Зимова стандартна температура — 25—35 градусів. Це такі температури, що і в Україні взимку трапляються.
Екстремальне — інше. Це вітри до 40 метрів на секунду, там вони часто. Вологість — практично 100% весь час, і це суттєво впливає на сприйняття температури, бо ті ж —20 при 100% вологості сприймаються, як —30. І дуже багато опадів: 270 днів на рік щось іде — сніг, мокрий сніг або сніг із дощем. Але найбільш екстремальним є не кліматичні умови, а те, що півроку — сонце, а півроку його нема: полярні день і ніч — те, що для нас незвично.
На це все «накладається» льодова обстановка. Життя на станції «Академік Вернадський» різко поділяється на сезон і не сезон. Сезон — коли вода відкрита і кораблі можуть підходити до станції. Це два-три місяці на рік, решта часу — коли станція закрита кригою. У цей час 12 людей не бачать нікого, крім одне одного, при цьому одне одного — практично цілодобово. Психологічно це дуже серйозне навантаження, відмінне від звичного життя на материку.
Але люди звикають… Це видно по тому, скільки заявок подається на третій, четвертий рази на зимівлю. У нас на 24-й зимівлі є один рекордсмен із Харкова, для нього це восьма зимівля. Є багато вчених, які пройшли по чотири-п’ять зимівель. Коли ми оголошували останній конкурс на 12 місць зимувального загону в 24-й експедиції, то думали, що прийде по три-чотири заявки на місце. Але отримали на 12 місць 179 кандидатів! Ми відібрали тих, хто нам видався най-найкращим, але буквально на кожну позицію було ще по два-три явно сильних кандидати. Думаю, що чимало з тих, хто не пройшов у цю експедицію, зможуть увійти в наступну — якщо запал не пройде.
Оксана МИКОЛЮК, «День» (24.05.2019)
Фото: Юрій Шепета (НАНЦ)