Я розмовляю із дуже цікавою людиною Сергієм Маликом, президентом і засновником Київського мотоклубу, майстром спорту і чемпіоном із кільцевих гонок, кандидатом психологічних наук, волонтером. Він нещодавно повернувся із Сполучених Штатів Америки, де брав участь у встановленні рекорду швидкості на мотоциклі вітчизняного виробництва. Він стомлений, дається взнаки зміна часових поясів та навантаження самої гонки. Але для нього це не вперше – минулого року також приймав участь у гонці в Боневіллі.
Досягнення Сергія Малика
Чемпіон України з кільцевих перегонів 2005 року;
Рекорд України «1221 метр — найбільша висота над рівнем моря, на яку заїхав болід класу „Формула“»;
Рекорд України «46 хвилин 57 секунд — найшвидший заїзд на гору Ай-Петрі;
Рекорд України «200 км/год — найбільша досягнута швидкість під час заїзду на гору Ай-Петрі»;
Рекорд України «Три призових місця у всіх трьох заїздах різних класів автомобілів однієї гонки (або змагання)»;
Перший рекорд України на повітряній кулі на дальність польоту;
Рекорд України «7923 км на мотоциклі за 13 днів вздовж кордонів України»;
Мотопробіг навколо Європи «Україна – це Європа»;
Рекорд швидкості на мотоциклі у Bonneville Salt Flats у 2017 році.
Рекорд швидкості на мотоциклі у Bonneville Salt Flats у 2018 році.
О.С. – Сергію, вітання! Що запам’яталося більше всього під час гонок, під час подорожей?
С.М. – Головне у нашому житті це люди. Запам’ятовуються просто люди, які часто можуть поділитися останнім, дати пораду, запропонувати якісь незначні послуги, або просто посміхнутися і побажати гарної дороги. Люди у Європі і Штатах добріші, ніж у нас, на пострадянському просторі. Можливо, це тому, що їх побут організований краще. Багато питань, на які наша людина витрачає значний час і зусилля, там вирішуються автоматично. Але це не означає, що там нічого не роблять і просто жирують від добробуту, навпаки, для досягнення цілей, для успіху треба довго, багато і наполегливо працювати, як власне і кругом у світі. Але коли ти працюєш, то маєш і результат. Їх суспільства більш стабільні, ніж наші. Вони нічого не вигадують, а просто будують свій добробут в залежності від талантів, знань і набутого досвіду. Я вдячний всім хорошим людям, що зустрів у себе на шляху.
Українець Сергій Малик встановив новий рекорд на змаганнях Bonneville Speed Week у США на електробайку
“Траса Бонневіль “ – це район соляних рівнин біля Вендовера, штат Юта. Рівне від горизонту до горизонту дно стародавньої водойми, вкрите товстим шаром різнокаліберних кристаликів солі. З 1912 року цей унікальний природний трек використовують для випробовування транспортних засобів і встановлення рекордів
104 милі на годину — саме така цифра буде записана в Книгу досягнень Боневілля завдяки наполегливості й рішучості Сергія Малика.
О.С. – Проїхати кордонами України, об’їхати Європу у пошуках видатних українців, Боневілль минулого року, Боневілль цього року, для чого? Гадаю, що це не фінал, попереду будуть іще цікаві події, зустрічі. Для чого, чому не сидиться вдома?
СМ. – А от не знаю. От ви ж, полярники, теж не сидите вдома, працюєте в екстремально важких умовах, і своєю працею робите все можливе, щоб нашу країну знали за кордоном, щоб Україна звучала в засобах масової інформації не лише як місце, де найвищий рівень корупції, де був Чорнобиль і команда «Дінамокієв», шаровари із гопаком та найтовщі депутати. Я хочу, щоб нашу країну знали як країну, де будують кораблі і машини, де є хороша техніка, молодь вчиться заради знань, а не за хабарі, де є сильна Армія із нормальним соціальним захистом військовослужбовців, а пенсіонери мають нормальне забезпечення, де не вирубаються ліси і не винищуються природні ресурси. Та хіба лише це? Де, нарешті Держава знаходить кошти на просування своєї Національної ідеї у світі, а не використовує досвід таких одинаків, як я. Практично відсутня комплексна урядова програма з правильного позиціонування нашої країни у Світі і це є величезною проблемою.
Вчені незалежної України вже 23 роки безперервно працюють на найменш вивченому і найбільш загадковому континенті — Антарктиді. Крижаний континент — це не лише пінгвіни і екстремальний туризм, це, насамперед, наука і міжнародний престиж. Це те, чим наша країна мала б пишатися. До речі, всі учасники Британських полярних експедицій отримували відповідні почесті від Уряду Великої Британії. Військово-морським флотом були організовані вітальні заходи, а учасники експедицій нагороджені Полярними медалями. І це все, незважаючи на те, що країна була втягнута у Першу Світову війну. А у нас досі відсутня профспілка людей, що працювали в умовах Антарктиди, статус зимівників досі не прописаний у Законі, вони фактично не мають страховок, знаходячись в Антарктиці, а їх пенсійне і медичне обслуговування – тема окремої статті.
Під час зустрічі у Сергія періодично дзвонить мобільний телефон і він домовляється про чергову поїздку на Схід, де досі йде війна. Там є діти у дитбудинках без забезпечення, там є пенсіонери без пенсій і зв’язку, там є люди без житла. Там є наші співвітчизники, що потребують нашої участі, нашої уваги. Тому він планує знову вирушити волонтером у зону ООС, допомагати місцевим дітям. І свою перемогу він присвятив мирному життю в Україні.
О.С. – Ну і традиційне запитання, плани на майбутнє? Мабуть, як завжди, грандіозні?
С.М. – Та плани звичайно є. Ми хочемо розпочати нову експедицію, прямо із серця України Києва на самісінький кінець Світу. Це Трансамериканська подорож на мотоциклі і океанічному катамарані на сонячних батареях, виготовлених в Україні. Основна місія – перетнути весь Американський континент від Півдня на Північ, від Мису Горн до Аляски у пошуках слідів наших співвітчизників, людей з України, що зараз живуть та працюють в Америці. Дві команди Київського мотоклубу розпочнуть цю експедицію разом, але йтимуть двома шляхами – суходолом і морем, а потім їх шляхи перетнуться. Водний маршрут буде здійснюватися на катамарані на сонячних батареях. Я впевнений, що наша країна крім катамаранів може виробляти й океанічні кораблі, ми морська країна. Другу команду очолюватиму персонально я, на легендарному байку, що вже подолав відстань вздовж Українського кордону (8000 км) та Європейської берегової лінії (32000 км). Люди з Америки повинні побачити українську відкритість і люб’язність. Вони будуть отримувати книжки, фото, відеоматеріали про нашу культуру і історію. Ми будемо зустрічатимемось із нашими земляками або нащадками наших земляків, що колись вирушили за океан у пошуках кращої долі. Багато морів Атлантичного і Тихого океанів омиватимуть дороги нашої експедиції. Від кожної кінцевої точки континентів ми візьмемо невеличку частинку землі в Україну. Українські кіномитці будуть знімати події цієї захоплюючої подорожі, кожен її ландшафт і кожне історичне місце щоб донести те все до сердець наших співгромадян. Ми будемо все показувати під час живих репортажів і монтування загального фільму про нашу експедицію.
Найбільші українські діаспори Південної Америки знаходяться в Аргентині, Бразилії, Парагваї та Уругваї. Еміграція в Аргентину розпочалася в 90-их роках XIX ст. і здійснювалася декількома хвилями. До 1914 року там жили 10 тис. українців. Друга хвиля пройшла у період між двома війнами, а третя – після Другої Світової. У повоєнний період до Аргентини виїхали більше 40 тис. українців, коли дуже багато освічених, працьовитих наших з вами співгромадян, що були задіяні у визвольному русі, мали покинути Батьківщину. На сьогодні кількість аргентинців українського походження складає декілька сот тисяч людей.
Українська діаспора у Сполучених Штатах Америки найстаріша в світі. За офіційними даними на одному з трьох кораблів Джона Сміта, які прибилися до американського берега був український лікар Лаврентій Богун. Це сталося у першій половині XVII ст. Багато українців приймали участь у війні за Незалежність 1775-1783. Відомо також про монаха Києво-Печерської Лаври Агатія Гончаренко, який в результаті політичного переслідування був вимушений шукати притулку в США. В 1868-1872 роках він заснував у Сан Франциско газету «Сан Франциско геральд». До Канади перші українці прибули у квітні 1882 року і поселились у місцевості Една-Стар, на північний захід від Едмонтону, Альберта. Тут була заснована перша українська колонія. Впродовж 90-их років XIX століття до Канади прибуло більш ніж 30 тисяч осіб, переважно з Галичини і Буковини. З 1900 року до Першої світової війни ще 140 тисяч. У 1914 році кількість українців у Канаді досягнула приблизно 170 тисяч.
Ми хочемо провести нашу майбутню експедицію заради формування правильного розуміння в світі нашого загального майбутнього, нашої нової історії.
О.С. Було би дуже цікаво почути Ваші побажання полярникам, що зараз знаходяться далеко від нашої Батьківщини, там в Антарктиді. Це учасники 23ої Української Антарктичної Експедиції.
С.М. Я, як людина, що багато часу проводить в мандрах далеко від України дуже добре знаю, як важливо мати вдома підтримку і людей, що тебе чекають. Хочу побажати всім учасникам експедиції всього самого найкращого, хорошої погоди, тепла, гарних результатів роботи! Щоб більше ніхто не хворів на Станції! Ну і пам’ятайте, що Київський автомотоклуб серед Ваших фанів, тримаємо кулаки за Вас і скоріше повертайтесь додому!
Бесіду вів Олександр Савицький
Національний Антарктичний Центр України.
