Автор: Тетяна Коломиченко (Оригінал: MINTRANS | 2 грудня 2021 року)

Тут тепла течія Тихого океану зустрічається з холодними водами Антарктики і кожні одну‑дві доби зароджуються циклони. Метеозведення з української “фабрики циклонів” незамінні для прогнозування світової погоди. Крім метеорологічних даних, учені антарктичної станції “Академік Вернадський” цілодобово збирають та обробляють інформацію щодо глобальних проблем, наприклад фіксують процес танення льодовиків і динаміку озонової діри.

На березі острова Галіндез – скелі вулканічного походження – височить новий вантажний кран. Він стоїть на бетонному фундаменті з українського цементу. Із заливання фундаменту в лютому цього року почалася реконструкція “Вернадського”. Площа станції – лише 400 на 500 метрів. Але цей найпівденніший на Землі український інфраструктурний об’єкт після двох десятиліть експлуатації нарешті отримав державне фінансування на модернізацію – приблизно по $1 млн у 2019 і 2020 роках – і підтримку українського бізнесу.

Коли пінгвіни знесуть перше яйце? Коли прийде перший корабель і з’явиться перша людина? Зимівники на станції обожнюють тоталізатори. Приз для переможця – не гроші, а звільнення від чергування, банка пива, плитка шоколаду. У червні 2021 року Верховна Рада проголосувала за збільшення зарплати полярника із 22 000 грн до 54 000 грн. Це все ще набагато менше, ніж на сусідній американській станції, але вже може зацікавити українців. До складу експедицій, які заїжджають на рік наприкінці антарктичного літа – у березні‑квітні, – входить 12 осіб. Серед них семеро вчених і п’ятеро фахівців, які відповідають за життєзабезпечення станції. У Національному антарктичному на­уковому центрі (НАНЦ) кажуть, що конкурс на зимівлю – від 8 до 12 осіб на місце. Але знайти найкращих непросто, особливо коли йдеться про дизелістів і механіків. Електроживлення станції “Вернадський” забезпечують корабельні дизельні генератори, а на комерційних суднах у “дизелів” і “мехів” зарплати міжнародного рівня.

2018 року в НАНЦ змінилося керівництво. Нова команда відразу заявила: щоби станція продовжила наукові дослідження, її необхідно модернізувати. Україна отримала антарктичну базу в 1996-му. Британці, які й побудували її понад 40 років тому, збиралися закрити станцію і розгорнути нову обсерваторію на материку. Але, за Договором про Антарктику, для демонтажу станції потрібно провести так звану рекультивацію. Тобто повернути все до початкового стану. Це могло б обійтися дорожче, ніж саме будівництво. Тому британці вирішили продати базу країні, яка не представлена в Антарктиді. Однією з таких виявилася Україна, адже всю антарктичну спадщину СРСР забрала Росія. До справи пристали дипломати, і після переговорів Велика Британія продала нам станцію Faraday за символічний 1 фунт стерлінгів. Натомість Україна взяла на себе зобов’язання продовжувати цілорічні дослідження та ділитися даними.

Минуло два з половиною десятиліття. Головну умову договору про передання об’єкта українські вчені виконували: продовжували дослідження й передавали дані закордонним колегам. Із матеріальним забезпеченням було гірше. За 25 років Україна встановила на колишній британській станції тільки паливний бак на 150 кубів і кран вантажопідйомністю 350 кг.

Зрозуміло, що вчені почали просити про допомогу. “Нарешті настав такий час, що якщо ти професіонал у своїй справі, то одного чудового дня до тебе можуть постукати і сказати: “Ти потрібен в Антарктиді”, – усміхається заступник директора НАНЦ В’ячеслав Марченко, розповідаючи, як залучає до роботи приватні компанії. За його словами, український бізнес готовий допомагати. Але головним тумблером, що розпочав велике будівництво на крижаному континенті, стало виділення бюджетного фінансування наприкінці 2018 року й закупівля нових дизельних генераторів.

Сила енергії

Три дизель‑генератори Broadcrown із двигунами Volvo Penta потужністю 100 кВт почергово живлять станцію електроенергією вже 40 років поспіль. Поки працює один, другий тримають на гарячому резерві, а третій проходить профілактику. Свій ресурс апарати давно вичерпали, і в НАНЦ сподіваються, що нинішня, 26‑та українська експедиція стане останньою, яка зимує з раритетами. Від травня до грудня до острова не підійти, тому забезпечення безперебійного енергопостачання – у прямому сенсі питання життя.

“Ми провели перемовини з Volvo. Коли в компанії дізналися, що їхні дизелі все ще працюють і ми готові поставити на заміну їхню ж таки продукцію, то пішли нам назустріч і дали максимально низьку ціну, – розповідає В’ячеслав Марченко. – Ці дизелі спроєктовані для роботи на суднах, які ходять за полярним колом. А в нас дуже близькі умови. Я радий, що ми не взяли дешевого “китайця”.

 

Генератори хороші, але завдання вивантажити їх на острів виявилося вкрай складним. Річ у тім, що максимальна вантажопідйомність крана, який використовували на станції, 350 кг. А кожен новий дизель важив під дві тонни. Національний антарктичний науковий центр вирішив замінити кран. Робіт на станції заплановано чимало, тож і вантажопотік зросте.

Нове обладнання купили у виробника попереднього підйомника – австрійської PALFINGER. Новий кран міг підняти 1,8 тонни. Тепер для нього була потрібна платформа, яка могла б витримати такі навантаження.

Крутий заміс

Проєкт каркаса для фундаменту виконав Державний науково‑дослідний інститут будівельних конструкцій. Постало питання бетонування.

“Спрацював маркер. Хто в нас профі з бетону? Ну, “Ковальська”. Просто на удачу телефонуємо секретареві генерального директора “Ковальської”. Нам призначають зустріч. А в нас ще торік поїздка перенеслася на тиждень раніше. Зрештою я спілкувався з гендиректором у день вильоту”, – згадує Марченко.

Для початку домовилися вивчити матеріал, який можна купити порівняно неподалік. На зворотному шляху з “Вернадського” Марченко придбав у Чилі мішок цементу. Бразильський наркоконтроль відчув недобре й затримав мішок, повний білого порошку, для вивчення. У результаті цемент потрапив до України на місяць пізніше за Марченка. І це в карантин, який і так “усе ламає”.

Вікторія Співак, начальниця інноваційно-технологічного центру “Ковальська”

“Якість зразків виявилася нижчою, ніж у матеріалів, які ми використовуємо в Україні. До того ж ми не були впевнені, що зможемо закупити цемент, який за якістю аналогічний до випробуваних зразків. Це стало основною причиною, чому вирішили не ризикувати і відправляти матеріали з України”, – пригадує начальниця інноваційно‑технологічного центру “Ковальська” Вікторія Співак.

Півтора місяця в центрі вели підготовчі роботи. Добирали склад і спеціальні антифризи, аби бетон не замерз раніше, ніж набуде міцності. “Пересічній людині здається, що для бетону небезпечні низькі температури. Насправді, бетон, виготовлений для потреб антарктичної станції, дуже схожий за властивостями на той, що ми робимо для Києва. І умови, коли температура дев’ять місяців тримається, наприклад, на рівні мінус 30 градусів, менш шкідливі для бетону, ніж наша київська зима із переходом через нуль двічі‑тричі на добу”, – пояснює Співак.

“Ковальська” відіслала на “Академіка Вернадського” 40 тонн матеріалів. Вантаж пішов двома морськими контейнерами. За доставляння вантажу НАНЦ заплатив $7000, але компоненти для бетону “Ковальська” подарувала. “Це відповідальний український бізнес, допомогли і дали свого технолога, який мав контролювати роботи на станції”, – розповідає Марченко.

24‑річний працівник інноваційно‑технологічного центру “Ковальської” Максим Ілюк вирушив до Антарктиди в сезонному загоні, який налічував 20 осіб. “Із Борисполя ми вилетіли до Туреччини, звідти – до Бразилії, а з Бразилії – до Чилі. Три перельоти та чотири пересадки. Три доби ми діставалися лише літаком: через Атлантичний океан був 12‑годинний переліт. Після цього сіли на корабель, на якому ще пливли шість днів. Не треба також забувати про карантин: потрапивши до Чилі, ми два тижні сиділи в готелі”, – ділиться спогадами Максим.

Коли технолог досяг берега Галіндеза, його відразу включили до робочої групи. Після прибуття всі беруть участь у розвантаженні матеріалів: у судна графік. Уся станція займалася і заливанням бетону.

“Як у нас будуються роботи під час сезону? Ми під завдання створюємо робочу групу. Якби в нас було завдання з журналістики: ви – головна, а ми вам допомагаємо”, – усміхається Марченко, спілкуючись із кореcпондентом MINTRANS. Близько 9,5 години головним на антарктичній станції був Максим Ілюк – стільки тривало безперервне бетонування вже зібраного каркаса.

“Якщо робити перерви, буде холодний шов. А має бути суцільний моноліт. Використовували два ручні бетонозмішувачі. Але 40 тонн ще ж треба перенести. Ми попросили допомоги в усієї станції, розбилися на групи по шестеро”, – ділиться деталями технолог.

На період заливання бетону всіх полярників посадили на “голодний пайок” і зменшили споживання води до мінімуму. На роботи пішов майже весь добовий виробіток опріснювача – два куби води.

Одне з головних завдань, яке стояло перед технологом “Ковальської”, – провести нагрівальний кабель до бетонування і контролювати датчики температури у процесі.

“Була ударна праця і правильна організація. Швидко зробили – це фантастика! У людей палав вогник в очах. Працювали всі, доктор наук лопатою махав”, – згадує Марченко.

Опісля бетонний куб накрили від дощу й вітру, і він почав набирати міцність. За сім днів на майбутній платформі для крана розпочали монтажні роботи.

 

На зв’язку!

До 2019 року на кожного зимівника припадало 4 кілобайти Інтернету. Цього вистачало написати додому “Люба, я тебе кохаю, поїв і в шапці”, жартують полярники. Згодом вдалося збільшити ліміт до 50 мегабайтів на день.

Навесні цього вистачило, щоб вийти із форс‑мажорної ситуації. За допомогою ручної лебідки розібраний новий кран підтягнули до старого, і той, на мінімальному вильоті стріли, крекчучи, підняв вантаж на бетонну основу. Деталі зістиковували на вітрі, під снігом.

“Кран має датчики просторового положення. Перш ніж увести його в експлуатацію, потрібно пробити точки нулів. Це робиться за допомогою спеціальної заводської програми. Ми домовилися з представництвом PALFINGER, що вони дадуть свого фахівця, який за день, поки судно розвантажується, налагодить кран і поїде назад”, – розповідає Марченко. Але в день вильоту цього спеціаліста його тест на COVID‑19 виявився позитивним.

Налаштувати обладнання вдалося через ноутбук, укритий від негоди картонною коробкою. Кран важелями вивели в потрібне положення, а фахівець, керуючи електронікою онлайн з України, побудував “точки нулів”. Кран запрацював.

Рятівним Інтернетом займався системний адміністратор Євген Прокопчук.

“Як системний адміністратор зв’язку, я стежив за тим, щоб ми не вичерпали ліміт свого трафіку на місяць. Щоб працювало наукове обладнання, за допомогою якого аналізують та обробляють дані, і щоб ці дані надсилалися. Я хотів займатися модернізацією станції – її зв’язку. Але знав, що буде змінюватися супутниковий комплект, тому працював, зважаючи на цей факт. Графік у мене був ненормований”, – каже Євген.

Антену діаметром 2,4 метра разом з усім IT‑обладнанням вартістю близько $30 000 полярній станції подарувала українська IT‑компанія MacPaw – один із найбільших у світі розробників спеціальних програм для пристроїв Apple.

“Ми маємо певний бюджет і хочемо зробити щось корисне для станції. Що у вас саме таке? – почав розмову гендиректор компанії. Нам би Інтернет”, – переказує Марченко. США продали антену тільки після надання сертифіката кінцевого користувача, який підтверджував, що вона вирушить на станцію “Академіка Вернадського”, а не потрапить дорогою до будь‑якої з підсанкційних російських чи китайських компаній.

Швидкість вітру на острові сягає 120‑130 км/год. Кілька років тому навіть зірвало одну із секцій даху. Тому без бетонного фундаменту тарілка б не встояла. Після заливання основи для крана полярники розпочали бетонування платформи під нову антену. У “Ковальської” відвантажили матеріалів із запасом – вистачило на все. Майданчик обладнали недалеко від бази, але мішки з бетонозмішувачами довелося спочатку підвозити на човнах, а потім ще 100 метрів нести на собі. Антарктиді потрібен кожен, хто ступив на берег.

 

Аби тепло

Компанія DroneUA співпрацює зі станцією “Вернадський” із 2019 року. Створення візуальних мап острова, за якими біологи оцінюють зміну флори й фауни, – основний напрям роботи.

“Антарктичний центр закупив у нас обладнання. Потім ми почали допомагати в його обслуговуванні та навчанні полярників. Обробкою даних для станції я займаюся вже два роки, а цього року їздив туди особисто і брав участь в отриманні даних”, – розповідає ГІС‑аналітик DroneUA і керівник проєкту Spatiolab.com Тарас Казанцев. Але одне з його завдань не стосувалося науки.

 

 

При британцях температура під час полярної ночі трималася на рівні мінус 35, при Україні – до мінус 27. Глобальне потепління відчувається і на крижаному континенті. Через вітри й опади антарктична зима не стала м’якшою. Торік двоповерхову станцію так завалило снігом, що вона мала вигляд одноповерхової, а на даху лазив тюлень.

Наступного антарктичного літа НАНЦ планує замінити дахи. Інженер, який візьме участь у проєктуванні та монтажі, вже був на станції. А стан покрівлі оцінили за участю DroneUA.

Ще один найближчий план НАНЦ – замінити на станції вікна: у старих такі щілини, що, коли здіймається сильний вітер, приміщення виморожуються. Але до вікон є свої особливі, антарктичні, вимоги. Вони повинні бути стійкими до суворої погоди, а головне – утримувати ультрафіолет. Річ у тім, що в Антарктиді рівень ультрафіолету в 1,7 раза вищий, ніж у Києві.

“Цифра точна – наш озонометрист живе в обнімку зі своїм приладом. У нього навіть окреме спальне місце під дахом, у даху – люк, куди для вимірювань висувають спектрофотометр, – розповідає Марченко. – Вікна будемо проєктувати спеціально для станції. Я зняв усі параметри, знайшов технолога. Замовимо два вікна. Якщо добре себе покажуть, замовимо решту. Ми прагнемо працювати якісно, але водночас акуратно використовувати гроші”.

 

До війни заступник директора НАНЦ був провідним інженером Київського педагогічного університету імені Драгоманова. Він розвивав проєкт щодо енергоефективності університетів. Зробити “Академіка Вернадського” енергоефективною станцією – одне із завдань модернізації. Тому паралельно з роботами щодо крана замінювали котли. Старі корейські замінили на німецькі Viessmann, більш потужні й економічні. Тепер станція може знизити споживання дизеля. Разом із котлами встановили електронний блок дистанційного керування. З його допомогою контролювати параметри роботи котлів, тестувати й навіть управляти ними можна з України.

Систему опалення на станції налагоджували три інженери‑теплотехніки, яких полярники охрестили “котловиками”.

“Коли ще минулого року почали готувати сезонні роботи, з’ясувалося, що до закуплених котлів необхідно додатково замовляти обладнання, так званий обвіс – трубопроводи, насоси, вентилі, манометри. І потім – вже на станції – робити великовузлове складання. Крім того, з новими котлами старої димової труби не вистачало, потрібно монтувати дві нові. Треба було створити проєкт і замовляти виготовлення деяких деталей. Фактично наші партнери зробили проєкт безплатно, виготовили труби, насоси й усе встановили”, – розповідає Марченко.

 

До нових котлів підійшли відповідально: використовуючи газоаналізатор, “відбудували” параметри вихлопу й домоглися мінімальної витрати палива та максимального зниження шкідливих викидів у димових газах.

Під час сезонних робіт котловики провели повну ревізію, і заступник директора НАНЦ включив до плану на наступний рік перекладання всієї системи опалення та водопостачання.

“Якщо вдасться все, що я запланував, то ресурс станції буде подовжено ще років на 30‑40. Ми фактично отримаємо повністю оновлену станцію. “Це – як операція на живому серці: я не можу зупинити зимівлю та наукові роботи, але паралельно модернізація йде”, – каже Марченко. – Навіть дрібниці радують: замінили душові кабінки й винесли з кухні стару британську гасову плиту, вже добре”.

 

Коли своє

Заступник директора НАНЦ пишається, що обновки на станції переважно українські. Усе екіпірування полярників – від шкарпеток до шапки – виготовлене в Україні. Навіть лижі українського виробництва. Єдиний виняток поки взуття. Політика НАНЦ – закуповувати якісний вітчизняний продукт.

“Про те, що систему безпеки Ajax із пожежними датчиками FireProtect і FireProtect Plus встановили на станції “Вернадський”, ми дізналися постфактум, вчені звернулися за технічною консультацією, – розповідає СМО компанії Ajax Systems Валентин Гриценко. – Для нас важлива підтримка співвітчизників навіть на краю світу, тому ми доукомплектували станцію додатковим обладнанням задля повного контролю”.

Український бізнес дедалі частіше сам пропонує допомогу полярникам. Наприклад, зараз ідуть переговори з компанією, яка будує преміальне модульне житло. До інфраструктури антарктичної станції входить аварійна база у 250 метрах від основних будівель. Марченко мріє її замінити. За задумом, нова будівля має виконувати ще й функції сезонного готелю для тих, хто приїжджає на станцію під час антарктичного літа, – вчених та інженерів.

Наступний “сезон” прибуде на “Вернадського” у грудні цього року – щойно дозволить льодова ситуація. Відпрацювати все антарктичне літо НАНЦ зможе вперше. Досі сезон відкривали тільки в лютому, оскільки бюджетне фінансування на фрахт корабля приходило не раніше як на Новий рік. Але 7 липня сталася подія, яка змінить антарктичну історію України: уряд затвердив фінансування купівлі науково‑дослідного криголама для українських антарктичних експедицій.

 

“Торік, коли пандемія COVID‑19 тільки почалася, учасники 25‑ї Української антарктичної експедиції надзвичайно важко діставалися до станції. Перезмінка була під загрозою зриву, а дорога тривала понад місяць. Тому коли 6 лютого цього року полярники вперше в історії просто зі станції спілкувалися з президентом України, то на його запитання, що потрібно найбільше, не роздумуючи, відповіли: власний криголам. Володимир Зеленський наголосив, що держава зробить для цього все необхідне, поставив завдання Офісу Президента та Уряду разом напрацювати рішення”, – каже директор НАНЦ Євген Дикий.

Після цього НАНЦ і посольство України в Лондоні відразу почали переговори з Великою Британією про придбання колишнього флагмана британської антарктичної служби RRS James Clark Ross. Після рішення Кабміну і Бюджетного комітету Ради про виділення коштів переговори успішно завершилися.

Крім наукових завдань, James Clark Ross має розв’язати логістичні: один рейс на зафрахтованому кораблі дозволяв лише провести перезмінку на станції, але для того, щоб просувалися наукові роботи та модернізація, потрібно оплатити два‑три рейси. На логістику в НАНЦ ішло більше за половину всього бюджету.

James Clark Ross цього року заходив на станцію. Цікавий факт: саме це судно доправило сюди першу українську експедицію в 1996-му.

“Мені дуже приємно, що Україна утримує нашу станцію у зразковому порядку та зуміла зберегти наш британський дух”, – переказують зимівники розмову з капітаном. Спілкувалися в барі “Фарадей”.

Найпівденніший паб планети розташований на станції “Вернадський”, у його барну стійку вмонтована монета в 1 фунт стерлінгів. За легендою, саме за цю монету Британія продала Україні станцію. До кінця року Британія отримає за James Clark Ross $5 млн.

Автор: Тетяна Коломиченко