Оригінал на “NV” від 08.07.2023
автор: Євгенія Корольова
Попри активну фазу війни, українська експедиція на полярній станції Академік Вернадський продовжує свою роботу. В середині літа NV дізнався деталі їхньої зимівлі.
Коли почалася повномасштабна війна, Анжеліці Ганчук, синоптикині Українського гідрометцентру, залишалося кілька днів до виїзду в Антарктиду: туди вона мала дістатися в складі 27-ї Української антарктичної експедиції. Ганчук поспіхом зібрала речі, які готувала для подорожі до антарктичного острова Галіндез — саме там розташована українська полярна станція Академік Вернадський.
«Я забула банальні речі — капці, кросівки, — згадує Ганчук. — В мене з собою взагалі була тільки одна пара взуття — та, в якій я вийшла з дому».
Національний антарктичний науковий центр забезпечує експедицію всім необхідним: спеціальним теплим одягом, черевиками, комбінезонами й термобілизною, які закуповують централізовано та видають полярникам перед відправкою.
«Але ж ти не можеш рік проходити в одних й тих самих черевиках!» — ніяково посміхається науковиця.
Вона — не єдина, хто вибирався в експедицію в екстремальних умовах. Загалом до складу 27-ї експедиції увійшло 14 осіб: девʼять вчених (по три метеорологи, геофізики та біологи) та пʼять членів команди життєзабезпечення (лікар, кухар, дизеліст, механік і сисадмін). Серед них були й ті, хто до місця збору в Києві виїжджав із Харкова, який росіяни обстрілювали особливо жорстоко. Отже не тільки Ганчук, а ще багато хто з її колег необхідні речі вже докуповували дорогою, допомагали й волонтери, і не тільки в Україні.
Відправка експедиції на станцію деякий час взагалі була під питанням, розказує Євген Дикий, директор Національного антарктичного наукового центру (НАНЦ). «Ми допускали і найгірший варіант — що замінити 26-ту експедицію взагалі не вдасться», — зазначає він і пояснює, що майже рік на Південному полюсі — це велике психологічне випробування. Тим більше, що полярники, знаючи, що відбувається в Україні, рвалися до додому, а ще й до лав ЗСУ.
27-ма експедиція все-таки вирушила на зимівлю, і разом із нею на станцію Вернадський потрапила Ганчук. До речі, змінні капці, що забула в Києві, їй купили в Чилі, де команда сиділа на карантині — в той час у світі ще вирував коронавірус. А потім ці капці з Антарктиди повернулися з нею до Києва. Ганчук каже, що коли дивиться на них, то почувається дуже дивно, бо згадує всі ті відчуття, з якими їхала на станцію за 15 тис. км від дому.
Як Ноосфера розминулась із війною
Директор НАНЦ Дикий — морський біолог за фахом і ветеран російсько-української війни. В 2014 році він став командиром 2-ї роти добровольчого батальйону Айдар, а потім демобілізувався через поранення. В 2018-му очолив НАНЦ, де запустив низку важливих змін — наприклад, скасував неписане правило не брати жінок на зимівлю на станцію.
На 28 лютого 2022 року у Дикого в кишені був авіаквиток до Чилі, звідки український криголам Ноосфера мав забрати науковців. Дикий збирався вилетіти разом із полярниками і очолити першу за 20 років українську наукову експедицію в Південному океані на Ноосфері. Це судно Україна купила ще у 2021 році, встигла його підготувати та в рекордні терміни з нуля набрати команду. У свій перший рейс під українським прапором Ноосфера вирушила 28 січня з Одеси. Дикий розповідає, що коли 30 січня криголам проходив Дарданелли, то зустрів шість російських бойових кораблів, які прямували в бік України — так Ноосфера розминулася з війною.
24 лютого стало зрозуміло, що квитки на літак Дикому не знадобляться й ніякої роботи в океані цього року не буде. Але найголовніше завдання залишалося — відправити на станцію перезмінників.
У перші дні війни він звʼязався з геофізиком Богданом Гаврилюком, який на той час був бейскомандером [від англ. base commander — командир бази] у 26-й експедиції на Вернадському, та запитав його, чи готові полярники залишитись на другий рік на станції.
«Рік в Антарктиді — це дуже непросто, до того ж частина людей буквально рвалась в Україну, щоб вступити до лав ЗСУ, — пояснює Дикий. — Звісно, зимівники очікували на перезміну, але сказали, що якщо іншого варіанту не буде, то станцію вони не покинуть і перебуватимуть там стільки, скільки знадобиться».
Законсервувати станцію — найгірший варіант, в один голос говорять науковці. «Якщо ми законсервуємо станцію на рік чи два, а потім захочемо відновити її роботу, то це вийде набагато дорожче, ніж ми витрачаємо на антарктичні експедиції, — зазначає Юрій Отруба, бейскомандер 27-ї експедиції. — До того ж ми втратимо дані наших неперервних спостережень, що десятиріччями проводяться на Академіку Вернадському. Вони є цінними для всієї міжнародної наукової спільноти».
Завдяки польським колегам, які погодилися забрати українських полярників на кордоні і допомогти з подальшою логістикою, стало зрозуміло, що відправити команду все ж вдасться. Питання з виїздом чоловіків у складі експедиції теж владнали — центр направив лист до Державної прикордонної служби й отримав дозвіл.
Із Антарктиди в армію — і назад
«У нас тепло — десь мінус 5 градусів всього, — Гаврилюк вмикає камеру, щоб показати двір станції Академік Вернадський, утім інтернет поганий і картинка не передається. — Декілька днів були сильні шторми, вчора снігу насипало, але зараз тихо й вітру немає. Тож сьогодні багато роботи».
Гаврилюк був бейскомандером 26-ї експедиції, але за рік знову повернувся до Антарктиди вже на чолі 28-ї. Це його десята зимівля на станції — рекордний показник для українських полярників.
Про російську навалу 24 лютого зимівники дізналися від своїх рідних.
«Тоді ми всі, не домовляючись, прийшли в Assembly Point, наше місце для зібрань, — згадує Гаврилюк, — обмінювались інформацією, що потрапляла до нас із різних міст від родичів. В інтернеті ще навіть нічого не було про це».
Новини приголомшили всіх — у кожного в Україні були близькі люди, дехто з них із перших днів опинився під окупацією.
«Саме тоді в нас було важливе завдання — заміна дизель-генератора, — розповідає про ті дні Гаврилюк. — Це дуже серйозна операція на станції, яка вкрай рідко проводиться, увесь склад команди був до цього залучений, і ми це зробили попри новини й переживання».
Він памʼятає, як на станцію зателефонував Дикий, аби попросити команду залишитись на другу зимівлю, якщо виникне необхідність. Бейскомандер тоді поговорив з усіма учасниками експедиції — не всі з них були готові продовжувати роботу в Антарктиді, але знайшлись ті, хто погодився відразу. Так сформувалася група з шести людей, хто міг залишитися. Ноосфера, на борту якої було все необхідне для полярників, уже прямувала до Антарктиди, тож зимівники знали, що в них буде достатньо продуктів та палива.
Але були на станції й ті, хто рвався в Україну, щоб воювати з ворогом. Зокрема, морський біолог Андрій Зотов і технік Сергій Шутяєв. Їх вдалось відправити раніше: одного забрала з собою яхта польських полярників, іншого посадили на туристичне судно, яке проходило повз Галіндез. По приїзду додому вони відразу ж відправились у військкомат.
У квітні 27-ма експедиція дісталась Антарктиди, а попередня команда рушила додому. 50-річний Гаврилюк, який був офіцером запасу, теж відразу пішов захищати Україну — навіть не встиг доїхати до рідного Харкова, тільки побачився з батьками, які на початку вторгнення евакуювались до Луцька. Вже за кілька днів по приїзду науковець мобілізувався до Прикордонної служби: його відправили до 105-го загону імені Володимира Великого, що дислокується на Чернігівщині на кордоні з Білоруссю.
На прохання NV порівняти роботу в Антарктиді та військову службу Гаврилюк каже, що це неможливо.
«В Україні ллється кров, кожен день непередбачуваний, особливо для військових, — пояснює він. — Наш загін постійно перебував в стані абсолютної готовності, я впродовж чотирьох місяців буквально не вилазив із окопів і бліндажів. Це дуже важко. І це я ще на „передку“, на „нулі“ не був. Просто неможливо порівняти досить комфортну полярну станцію, де в тебе є все, і де ти точно знаєш, що буде завтра, з війною, де від тебе майже нічого не залежить. Прожив день — і добре».
Раніше, до вторгнення, вважалося, що в Україні все добре та спокійно, а ось у полярників на станції важка робота в екстремальних умовах, зазначає Дикий. Зараз все навпаки: зимівники відчувають, що перебувають у комфортному місці, поки країна живе під постійними обстрілами, не знаючи, що буде завтра.
Під час повномасштабної війни набрати команду для 28-ї експедиції виявилось вкрай важко. Науковці на рівні з іншими пішли воювати, заявок на конкурс подавалось замало. Раніше було близько 8−11 людей на місце, а восени 2022-го, коли почалась підготовка до нового зимового сезону в Антарктиді, претендентів було майже вдвічі менше.
«Стандартно в нас на кожну позицію є основна людина і є дублер про всяк випадок, тобто формується так звана „лава запасних“, — говорить Дикий. — Цього разу на деякі з ключових позицій було тільки по одній людині».
Лікаря взагалі довелось шукати в останню хвилину, бо того, якого відібрали заздалегідь, мобілізували до ЗСУ. Питання виникли і з бейскомандером — досвідчених науковців, які вже були на зимівлях, не так багато. Дикий вирішив піти ва-банк і «позичити» Гаврилюка у Прикордонної служби. Це йому вдалося.
Втім, долучитися до підготовки нової експедиції бейскомандер не міг. З прикордонного загону до Києва він повернувся лише напередодні виїзду до полярної станції: в останній момент отримав смс — наказ від командування, що можна їхати у відрядження до Антарктиди.
«Тобто я не демобілізований, після закінчення 28-ї експедиції знову повернуся до Прикордонної служби», — говорить Гаврилюк.
Уже в Києві науковець перевдягнувся з військової форми у цивільний одяг. На ранок полярники через Польщу вирушили до станції.
Полярний кухар на фронті
З учасників 26-ї експедиції не тільки Гаврилюк пішов захищати Україну — до лав ЗСУ приєднався кухар Артем Ігнатенко, а також лікар Андрій Хитрий та системний адміністратор зв’язку Ярослав Дозоров.
Коли після повномасштабного вторгнення Дикий сказав, що полярникам, можливо, доведеться залишитись на станції на другий рік, Ігнатенко був одним із тих, хто відразу погодився, але все ж сподівався на перезмінку, бо ще тоді вирішив мобілізуватися. Після повернення в Україну він намагався піти в Сили спецоперацій, але його не взяли через відсутність бойового досвіду. Пізніше отримав повістку й потрапив до окремого батальйону спецпризначення президентської бригади.
В лютому батальйон Ігнатенка тиждень провів під Бахмутом, захищаючи «дорогу життя» між містом і Часовим Яром, яку росіяни намагалися перерізати. Зараз він згадує, як було холодно — військові заселились у будівлю з вибитими вікнами, вогонь запалювати не можна, грілки в рукавицях та взутті не допомагали.
Ігнатенко зізнається, що тепер про Антарктиду майже не згадує — немає часу. Хоча в майбутньому, якщо буде така можливість, хотів би туди повернутись, бо життя на станції йому сподобалось — і неймовірна природа, і майже повна відсутність людей.
Антарктида, портрет Путіна та антена для РТР
До 2014 року українські полярники постійно спілкувалися з колегами з РФ, які мають в Антарктиді сім станцій. Утім всі вони розташовані на великій відстані від Академіка Вернадського, найближча — Беллінсгаузен — за 450 км.
Коли українські науковці ще не мали власного криголаму, щоб дістатись до Галіндеза, фрахтували російські кораблі.
Після початку АТО про фрахт уже не йшлося, але спілкування між колегами ще залишилось. У 2018 році Дикий, який тільки-но очолив НАНЦ, під час дослідницької експедиції в Південному океані навіть зупинявся на станції Беллінсгаузен.
«На той час війна давно йшла, я був ветераном, але росіяни старанно робили вигляд, ніби це «десь там на континенті між нашими країнами є проблема, а тут — полярне братство, тут — тільки наука», — згадує науковець.
При цьому в кабінеті начальника російської станції на стіні висіли портрет Володимира Путіна та військові прапори. Тут же була велика супутникова тарілка — спеціально, щоб транслювати телеканал РТР.
Після лютого 2022 року ніхто з українських науковців більше не уявляє собі жодних контактів із російськими полярниками. Тоді ж від співпраці з Росією відмовилась і Польща — до цього вони також фрахтували російське судно. А тепер поляки дістаються Антарктиди на українській Ноосфері.
«Наразі в нас є чотирирічна рамкова угода з Польщею на наступні чотири сезони, — пояснює Дикий. — Щороку укладатимуться вже деталізовані договори, де буде прописано, на скільки днів фрахтується судно, яким буде маршрут і що скільки коштує».
Матеріал підготовлено виданням NV https://nv.ua/