Оригінал від InScience від 31.08.2022
Розповідає морська мікробіологиня Марія Павловська.
Марія Павловська
Master of Science Уппсальського університету (Швеція), учасниця сезонної експедиції на станцію «Академік Вернадський», стипендіатка програми SCAR Fellowship у співпраці із Інститутом морської мікробіології ім. Макса Планка (Бремен, Німеччина)
Про те, як прийшла до морської мікробіології
У мене був дуже дивний та нетривіальний шлях до мікробіології. Як кожна дитина, я мріяла бути й археологом/инею, й архітектором/кою, і ветеринаром/кою. Насправді при вступі до «Києво-Могилянської академії» я обрала дві бакалаврські програми: філологію та екологію. Коли я прийшла до приймальної комісії, мені сказали: «Знаєте, в екологів такі захопливі практики. Карпати і Крим». Мені ж шістнадцять років, і я думаю: «Практики! Це ж дивовижно! Подорожі, гори, море — це так цікаво». Так я потрапила на екологію.
В університеті я одразу почала брати участь у реальних дослідженнях. Тоді я й познайомилась з Диким Євгеном Олександровичем, який зараз очолює Антарктичний центр, — він був моїм викладачем. Передусім саме Євген зміг мене зацікавити наукою.
Біологію безхребетних у мене викладав Ігор Дзеверін. Я безхребетних завжди не любила, вони мені такі суб’єктивно неприємні були. Але я змогла зацікавитись ними саме після лекцій Дзверіна.
У Могилянці я зустрілася з людьми, які горіли своїм предметом, — і мені захотілося практично до цього долучитись. Найбільше мене цікавила морська екологія, тому я почала з Євгеном Диким працювати достатньо рано. Уже після першого курсу я поїхала на Кара-Даг у Криму. Дикий проводив свої дисертаційні дослідження, а я йому допомагала: розсортовувала водорості, брала участь в аналізі даних.
Восени на третьому курсі була експедиція на острів Зміїний. Кілька тижнів я прожила на острові, де ми досліджували море: морських молюсків, популяцію рапанів, водорості. Після завершення бакалаврської програми, я вступила на магістратуру в Могилянці, та вона була більше спрямована на екологічний менеджмент.
Я зрозуміла що усе-таки більше люблю класичну екологію та біологію, тому знайшла програму Уппсальському університеті у Швеції. Там я теж брала участь в дослідженнях, не тільки мікробіологічних. Я просто пробувала різні напрямки та спілкувалась з цікавими людьми, які ці напрямки очолювали.
Після повернення в Україну у 2016 році, мені запропонували взяти участь у проєкті «Emblas». Цей проєкт присвячений моніторингу різних показників Чорного моря — і саме тоді я почала активно займатись мікробіологією. Далі було багато конференцій, зустрічей та співпраці із професіоналами в цій галузі — і чим далі, тим цікавіше мені ставало.
Про дослідження на станції «Академік Вернадський»
Насправді я не горіла тим, щоб просто потрапити на станцію «Академік Вернадський», та навіть не думала, що туди потраплю. Я завжди любила займатись морською біологією та екологією у Чорному морі, але, звичайно, мені хотілось подорожувати далі й досліджувати нові екосистеми та угруповання.
Коли Євген Дикий очолив Антарктичний центр, він почав підбирати людей за своїм попереднім досвідом — тих, які показали свою активність та добре показали себе в плані командної роботи. На той момент у мене за плечима вже було багато спільної роботи: міжнародний проєкт «Emblas», публікації тощо. Євген знав, що я можу, тому запропонував мені взяти участь в антарктичних дослідженнях.
Я поїхала на станцію «Академік Вернадський» не одразу, а тільки на другий рік роботи, написавши програму мікробіологічного моніторингу морських екосистем разом з колегами, які вивчають фітопланктон та мікроорганізми. Ця програма моніторингу дала б змогу отримати довгострокові дані, як отримують, наприклад, метеорологи.
Антарктида — це екологічний пульс планети. Там дуже динамічно відбуваються кліматичні зміни, тому є сенс мати як дослідження конкретних явищ у певний момент, так і довгострокові дослідження, які фіксують зміни регулярно. Наша програма була схвалена — так я і потрапила на станцію «Академік Вернадський».
Як повномасштабна війна вплинула на твою роботу?
Звісно дуже важко повністю сфокусуватись на дослідженнях, тому що наукова робота — інтелектуальна і вимагає занурення. Можна змусити себе працювати фізично, але працювати інтелектуально змусити неможливо. Та я потроху повертаюся до роботи.
Зараз намагаюсь брати участь у різних проєктах з дітьми, у науково-популярних проєктах. Можливо, по Чорному морю теж деякі заходи будуть, на березі, зі зрозумілих причин.
Також я маю міжнародний проєкт з інститутом морської мікробіології імені Макса Планка у Бремені. Він присвячений дослідженню морських мікроорганізмів, які мешкають у полярних широтах і їхньому взаємозв’язку із фітопланктоном (одноклітинними водоростями): як вони взаємодіють, як впливають на динаміку один одного і як це в цілому впливає на біохімію океану та на інших мешканців морських вод — від криля до найбільших істот.
Паралельно я працюю над дисертаційним дослідженням на четвертому курсі аспірантури. Попри війну я майже вчасно все встигаю. Дослідження базується на аналізі моїх улюблених мікроорганізмів: як по них можна визначати екологічний стан Чорного моря, як вони впливають на деякі екологічні антропогенні явища (наприклад, розщеплення забруднючих речовин), а також як це все впливає на морську екосистеми загалом.
Продовжується і проєкт по Чорному морю: ми мали відібрані зразки на шляху від північної частини Атлантичного океану через Середземне, Адріатичне, Егейське, Мармурове моря, протоку Босфор і аж до Чорного моря. За цими зразками ми зможемо ідентифікувати поширення агентів стійкості до антибіотиків у популяціях мікроорганізмів і збираємось аналізувати по так званій екологічній ДНК (ДНК організмів, розчинена у воді) поширення різних видів риб. Риби — це мій side проєкт, я там допомагаю саме як молекулярна біологиня на етапі молекулярних експериментів.
Водночас ми не полишаємо надій досліджувати далі Чорне море, адже зараз воно абсолютно закрите для досліджень.
Чому зараз варто займатися наукою та морською мікробіологією зокрема?
Я вважаю, що наука в принципі завжди актуальна. Для науки немає такого поняття як «не на часі». Так, коли закінчиться війна, у нас буде дуже багато нагальних проблем, і я розумію, що на науку просто не буде фінансових ресурсів. Саме тому я зараз думаю про те, як залучати міжнародні гранти та проєкти, щоб підтримати себе та свій науковий напрямок без активної фінансової участі держави. Водночас ми маємо лишитись країною інновацій, науки та знань. Також нам потрібно зберегти нашу наукову спільноту, яка зараз розкидана по всьому світу.
Прикладну науку — інженерні розробки, створення медичних технологій, технологій для загоювання ран — пояснити просто. Я займаюсь фундаментальною наукою, яку вже пояснити важче. Фундаментальна наука це те, що в майбутньому, можливо, змінить світ, але не тут і зараз.
Водночас якби ми не мали проєкту «Emblas» по Чорному морю 2016 року, нам не було б з чим порівнювати стан навколишнього середовища після агресії російської федерації. Якщо у нас є з чим порівнювати, ми можемо порахувати екологічну шкоду та збитки та, відповідно, вимагати їхнього відшкодування. Тому я сподіваюсь, що все ж нам вдасться звернути увагу міжнародної спільноти та залучити, зокрема, міжнародні кошти для оцінки стану Чорного моря після нашої перемоги, щоб ми могли відстежувати процес відновлення цієї екосистеми після війни настільки, наскільки це можливо.
Паралельно з війною відбувається антропогенний вплив через великі річки, які впадають у Чорне море: Дніпро, Дунай, Дністер. Вони несуть у море важкі метали та інші речовини, які потрапляють у річки через недостатнє очищення стоку, використання заборонених пестицидів у сільськогосподарському виробництві тощо. А не дотримання порядку використання антибіотиків, наприклад, провокує антибіотикорезистентність.
Якщо мати інформацію щодо стану Чорного моря, можна це використовувати як аргумент для запровадження заходів на національному масштабі для зменшення негативного впливу, пов’язаного з людською діяльністю, промисловістю та господарством.
Антарктичні дослідження — ще більш фундаментальні. Водночас завдяки тому, що я їх проводжу, у мене зберігається контакт з бременським інститутом, і ми далі плануємо з ними майбутні проєкти. Сподіваюсь, що у майбутньому вдасться залучити інших українських науковців — тобто це фактично продовження співпраці і продовження розвитку української науки. До того ж особливу цінність являють неперервні спостереження на станції “Академік Вернадський”. Якщо ж через війну ми перервемо ці спостереження, то модель впливу певних факторів на явище потім не буде настільки точною. Тому продовжувати займатися такими дослідженнями однозначно потрібно.