У цьому переконаний дослідник шостого континенту Артем Джулай. Йому 32 роки, але він уже встиг побувати не в одній експедиції на станції «Академік Вернадський». Артем за фахом біолог, тож на крижаному континенті вивчав рослинний і тваринний світ.
«Я досліджував фітопланктон. Відбирав зразки фіто-, зоо- та бактеріопланктону. Також моїм завданням був відбір та фіксація зразків паразитів, спостереження за ссавцями і птахами, відбір ґрунту, рослин та безхребетних з моху. Тобто, це дуже різні напрями діяльності, і головне тут — якісно відібрати матеріал, зафіксувати його і зберегти до повернення в Україну. А далі – передати іншим науковцям, які вивчатимуть його зусібіч», – каже Артем.
Експедиція складається з двох загонів: річного –полярники працюють на станції протягом усього року й їх назвиають «зимівниками», та сезонного загону, учасники якого проводять дослідження впродовж короткого антарктичного літа. Артем двічі «зимував» на станції «Вернадський».
«Найважче – це жити в умовах ізоляції, – зізнається науковець. – Коли я вперше потрапив в Антарктиду, на станції ще не було інтернету, не можна було скористатися соціальними мережами, месенджерами. Ми могли лише раз на тиждень відправляти текстові повідомлення. Також була можливість дзвонити по супутниковому телефону, і це було не дуже дешево, тож телефонували переважно на свята».
Ізоляція та відірваність від світу зумовили особливий розпорядок життя на станції. Тут є свої правила, свої традиції і свої свята. Наприклад, свято середини зими – Мідвінтер.
«Його святкують 21 червня, коли в Антарктиді найдовша ніч і найкоротший день. За традицією, кожний з учасників експедиції має скупатися в океані. Але ж це зима, температура води мінус за Цельсієм. Погодні умови бувають різними. У першій моїй експедиції був вітер. Не надто приємна погода для купання. Але завжди були дуже яскраві емоції після цього», – ділиться спогадами.
Умови життя та роботи в Антарктиді — це постійний ризик. І хоч особливо небезпечних ситуацій під час його зимувань не траплялося, однак кілька історій все ж змусили понервувати: «Наша станція розташована на острові, тож у літній період працюємо здебільшого за його межами. До іншого острова, приміром, добираємося гумовими човнами. А в Антарктиді мешкають такі хижаки, як морські леопарди. Вони полюбляють полювати на пінгвінів, коли ті вчаться заходити у воду. Одного разу, коли ми йшли човном, щоб забрати людину з острова, морський леопард хотів відігнати наш човен і намагався його прокусити. Оскільки ми мусили виконати своє завдання, нам доводилося маневрувати біля берега, і це було доволі небезпечно, оскільки морський леопард таки може прокусити гумовий човен…».
Зараз молодий дослідник працює в Національному антарктичному науковому центрі. Каже, що робота на свіжому повітрі йому ближча, ніж робота за столом. Однак нинішня — потребує чимало зусиль та знань. Тим більше, що до обов’язків Артема входить і підготовка команд до сезонних експедицій.
Він наголошує, що для України дуже важливо мати власну науково-дослідну базу в Антарктиді, адже це вікно можливостей і для наших вчених, і для держави.
«Для України станція «Академік Вернадський» – це можливість робити науку світового рівня, мати квоту на вилов риби та криля. Водночас це можливість познайомити світ з Україною. Як, певно, знаєте, станцію відвідують багато туристів. Деякі з них навіть не здогадуються про існування України. Деякі, навпаки, цікавляться ситуацією у нас. Коли працюємо на станції, ми представляємо Україну, українську науку. Але в Антарктиді працюють науковці з різних країн. Спілкуючись з ними, ми маємо можливість зрозуміти взаємопов’язаність та взаємозалежність світу. Наука єднає. На мою думку, наукова діяльність має розвивати не лише національну, а й світову науку. Співпраця з іншими країнами дає більше результату», – ділиться думками дослідник.
Артем Джулай родом із Криму. Закінчив Севастопольський національний технічний університет, навчався в аспірантурі, де й здійснив свої перші наукові подорожі – шість експедицій у Чорному морі. 2015 року через окупацію Криму залишив роботу в Інституті біології південних морів НАН. Недописаною лишилася його дисертація, присвячена фітопланктону Чорного моря.
Науковець зізнається, що сумує за рідним містом, чиє розташування зіграло значну роль у виборі його професії: «Мені завжди було цікаво вивчати життя у воді і хотілося пов’язати свою майбутню діяльність з морською тематикою. Після того, як я залишив Крим, мені непросто було знайти роботу саме за цим напрямом. І це не тільки мій конкретний випадок, це питання, яке торкається проблеми української науки в цілому. Йдеться про недостатнє фінансування. Через це люди науки змушені поєднувати наукову діяльність з іншою, що заважає повною мірою сконцентруватися на основній роботі».
Але Артем вірить у щасливе майбутнє української науки. Він розповідає про участь в проєкті «Запроси полярника до себе», ініційованому Антарктичним центром та Міністерством освіти і науки.
«Українські полярники приходили в школи і розповідали про станцію, про роботу в Антарктиді. І багато учнів дуже цікавилися цим. Деякі питали, як можна потрапити в Антарктиду, які є наукові напрями. Цей проєкт – один з прикладів того, як залучати молодь у науку, і мені дуже хотілося б, щоб їх в Україні було дедалі більше», – каже Артем Джулай.
Анастасія Колеснікова, «Світ» (жовтень 2020 р.)