(Оригінал: Dnipro-M, 11 березня 2021)
Олександр Книжатко — полярник, який у складі 26-ї Української антарктичної експедиції вирушив в Антарктиду наприкінці лютого. Перед мандрівкою ми поговорили з ним про зимівлю на станції «Академік Вернадський», а також передали інструменти, які знадобляться команді, що рухає вперед українську науку.
26-та Українська антарктична експедиція — ювілейна, адже цього року ми відзначаємо 25-річчя підняття нашого прапора на колишній британській станції «Фарадей», яка нині називається «Академік Вернадський» та є найпівденнішим форпостом України у світі. З весни 2021-го до весни 2022-го року команда вестиме наукові дослідження та забезпечуватиме функціонування станції. Окрім вчених, у експедиції братимуть участь: лікар, кухар, дизеліст-електрик, системний механік та системний адміністратор зв’язку. Олександр — дизеліст-електрик, який працюватиме на станції упродовж зимівлі.
«Мені спочатку не повірили»
«Я ніколи собі не ставив за мету якісь грандіозні подорожі, але мою поїздку на станцію «Академік Вернадський» визначив щасливий випадок. Одного дня в інтернеті я натрапив на оголошення про те, що розпочинається відбір бажаючих взяти участь у 26-й Українській антарктичній експедиції. Коли переглянув вимоги до кандидатів, то зрозумів, що цілком їм відповідаю, та заповнив анкету. Мені було цікаво, адже це пригоди, екстрім та багатий досвід», — розповідає Олександр.
«Коли моя родина дізналася, що я пройшов відбір та вирушу до Антарктиди, всі були в шоці. Мені спочатку не повірили, але згодом, коли зрозуміли, що все це насправді, почали хвилюватися, шукати інформацію про місце, куди поїду.
Моїй доньці 18 років, вона — мисткиня, вступила до київського вишу. Донька взагалі у захваті, каже, що також хоче побачити ті краєвиди, ландшафти. Мій син — ще школяр, йому 12 років. Коли ми прощалися, він сказав: «Знаєш, тату, незабаром у мене буде контрольна з географії. І там будуть питання про Антарктиду. А ти туди поїдеш і побачиш все на власні очі!».
«Ця поїздка в Антарктиду мене змінить. Я впевнений, що здобуду одного або навіть більше справжніх друзів. Звичайно, подолати 11 тисяч кілометрів — це величезні враження від країн, які будуть на нашому шляху, враження від неймовірних ландшафтів Антарктиди, тварин, які там мешкають. Бо навіть ті 60 сонячних днів, які будуть на станції, залишать яскравий слід у моїй пам’яті».
Дружина, звичайно ж, хвилюється. Рік — це не так вже й багато, проте й немало. Але я впевнений, ми пройдемо це випробування. В мене є кілька надійних друзів та брат, яким я довіряю, як собі. Я впевнений, що коли в мене вдома буде потрібна якась допомога, я на них можу розраховувати.
Коли мене вдома проводжали у мандри, то друзі прийшли з гарними подарунками, подарували флягу з українським гербом та електричну запальничку. А дружина в якості талісману дала у дорогу нашу сімейну фотографію.
Олександр родом із Дрогобича Львівської області, закінчив Дрогобицький нафтовий технікум, згодом Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу. Свій шлях розпочав мотористом на буровій установці та 10 років працював у сфері видобутку. До 2014 року був співробітником шахти імені Засядька, але через війну влаштувався на роботу у місті Стрий, де працював у великій компанії з виробництва кабельних мереж для автомобілебудування.
«Там я розпочав свою кар’єру із звичайного працівника та впродовж трьох років дійшов до посади керівника відділу технологічних процесів та координував роботу кількох майстерень», — згадує Олександр.
Підготовка майбутніх полярників
«Всіх перспективних кандидатів спочатку запросили на співбесіду до Києва. Ми поспілкувалися, пройшли психологічний тест. Згодом відібрали тих, хто й вирушить на станцію.
Усі майбутні полярники нещодавно пройшли збори на метеорологічній станції. Вона розташована у селі Мартове Харківської області. Там нас познайомили з тим, які дослідження проводить «Академік Вернадський», які погодні умови, особливості попередніх експедицій. Цікаво було дізнатися, як на станції науковці вивчають зміни клімату, озонову діру над Антарктидою, флору та фауну, проводять геофізичні та геологічні дослідження.
Збори мали згуртувати команду зимівників, адже провести цілий рік в обмеженому колі людей — це не так вже й просто. Ми вже подружилися, спілкуємося в чатах. Адже атмосфера на станції залежить від нас самих. З нами працювали психологи, вони пояснювали, які ризики нас можуть очікувати.
Головне — максимальне розуміння один одного, бажання йти назустріч у будь-якій ситуації. Як казав наш тренер, навіть якщо ви з кимось посваритесь, то на ваш день народження ця людина все одно прийде».
«Випробувати себе в таких умовах — це великий виклик життя»
Тільки-но я дізнався, що мене вибрали для поїздки, відчув хвилювання, чи впораюсь з таким відповідальним завданням. Але чим ближче до подорожі, тим більше рішучості та цікавості. Впевненості додали мої товариші по команді. Це наш бейскомандер, який вирушає у свою дев’яту експедицію, та наш системний адміністратор, спілкування з якими допомагає мені.
Хто такий дизеліст-електрик в Антарктиді
«Забезпечують енергією нашу станцію три дизельгенератора. Я займатимусь їхнім обслуговуванням, — розказує Олександр. — Крім того, за потреби буду задіяний у слюсарних, столярних роботах, очищенні від снігу, адже там 300 днів на рік — опади. Моїм напарником буде системний механік, якому допомагатиму слідкувати за справністю систем опалення, постачання та опріснення води, каналізації.
Зараз на станції триває масштабна модернізація. Сезонний загін полярників вже облаштував фундамент для нового гідравлічного крана, який прийматиме вантажі. Після монтажу крана планують встановити нові дизельні генератори, які ще в дорозі. Також на станцію прибули нові котли опалення, які зараз встановлюють. Ще один вид робіт — технічне забезпечення супутникового інтернету. Будемо облаштовувати місце для встановлення нової супутникової антени. Це план-максимум. Зрозуміло, що те, як просуватимуться роботи, залежить від погоди».
Якими інструментами працюватимуть на станції
«Один з найпотрібніших інструментів — кутова шліфувальна машина, якою потрібно буде різати металеві конструкції, зачищати. Також стануть у нагоді шуруповерти для свердління отворів різних діаметрів, – розповідає Олександр. — На станції оновлюватимемо покриття стін та даху, адже воно руйнується через величезний вплив ультрафіолетового випромінювання.
Треба буде очищати поверхні за допомогою реноватора та наново їх фарбувати. Також працюватиму шабельною пилою, адже в процесі заміни генераторів потрібно буде розширювати отвори в конструкціях, різати листовий метал».
На шляху до Антарктиди
Українські полярники подолали величезний маршрут земною кулею — понад 11 тисяч кілометрів. Вони на літаку прямували з Києва до Туреччини, потім Бразилії, а далі приземлилися в Чилі, де у місті Пунта-Аренас сідають на корабель та пливуть до берегів Антарктиди.
На час виходу нашої статті команда перебуває у Пунта-Аренасі на двотижневому карантині та скоро рушить на острів Галіндез.
«Трансатлантичний переліт дався не дуже складно, в бразильський Сан-Паулу прилетіли якраз після грози і тому вечірньої спеки майже не відчували. А от Сантьяго та Пунта-Аренас у Чилі вже зустріли спекою», — написав нам Олександр та поділився світлиною з вікна готелю, в який поселили українців.
«У дорозі використовував акумуляторну батарею та адаптер Dnipro-M як повербанк. Без мобільного телефону подорожувати неможливо, в кожному аеропорті потрібно заповнювати електронні Covid-форми, а згодом на пошту приходять дозволи на візит у наступну країну. Без пред’явлення на телефоні цих документів у літак просто б не пустили», — ділиться полярник.
Ми бажаємо нашим співвітчизникам легкої дороги до Антарктиди й надалі стежитимемо за життям дизеліста-електрика на станції. Тож слідкуйте за новинами!
(Оригінал: Dnipro-M, 11 березня 2021)