38-річна науковиця Анна Соіна стала першою харків’янкою, яка вирушила на станцію “Академік Вернадський”. Вона нині – єдина жінка на українській антарктичній станції.
Про це відрядження Анна мріяла зі студентських років. Тепер кожен день спостерігає за світанками і заходами на льодовиковому континенті. На станції Анна займається моніторингом озонового шару і геокосмічними дослідженнями.
Пандемія коронавірусу внесла свої корективи і в плани полярників. У березні 25-а Українська антарктична експедиція кілька разів намагалася дістатися до Антарктиди. Спочатку їм завадив карантин в Чилі, звідки вони повинні були плисти до білого материку. Кілька днів члени експедиції перебували в Стамбулі, після чого були змушені повернутися до України . І тільки завдяки зусиллям НАНЦ та українських дипломатів, після двотижневої обсервації в Києві, а потім – в Пунта-Аренас, вдалося реалізувати задумане.
Анна Соїна розповіла про свої робочі будні і життя на Антарктиді.
— Антарктида виявилася такою, як ви собі уявляли?
— Вона виявилася навіть кращою. Набагато яскравішою і затишнішою, ніж я могла собі уявити. До цих пір не можу надивитися на пейзажі за вікном. Вони постійно різні. Кожен захід і схід сонця роблять Антарктику новою, неповторною. Тут неймовірні кольори, які можуть змінюватися дуже швидко. Буває так, що дивишся з офісу — все рожеве, а вже з їдальні — синьо-блакитне, а через кілька секунд картинка змінюється кардинально. У Джека Лондона є вислів про північні регіони — “біла безмовність”, а тут, навпаки, — тисяча відтінків і, до речі, безліч звуків.
— До сусідства з пінгвінами і тюленями звикли вже?
— Пінгвінів зараз уже немає, вони пішли на північ. Тюлені іноді зустрічаються поблизу станції. Вони спокійні і живуть своїм життям, ми їх не чіпаємо, а вони нас не бояться.
Весна в Антарктиді. Пінгвіни прийшли на станцію “Академік Вернадський”. Фото: Анна Соїна
— А до чого було складно звикнути?
— У мене відразу було таке відчуття, що я вдома, і якось ні до чого звикати не довелося. Причому з першого дня. Хоча ні, був один момент, коли тільки зійшли з “Зодіаку” (човен), яким нас чилійці доставляли з корабля до станції. Було дуже слизько, і я подумала, що доведеться падати, щоб навчитися ходити в Антарктиці. Зараз цього немає.
— О котрій годині починається ваш день?
— Не люблю довго спати, вдома завжди вставала о 7.00-7.30. Тут сплю довше, але в цілому близько 8-9 ранку вже на ногах. Різниця в часі з Україною — шість годин.
— Є певні ритуали, які вам подобається робити зранку?
— Кава. Вона обов’язкова і вдома, і тут. Потім намагаюся не пропускати фізичні навантаження — зал або лижі. Але зараз у нас світає тільки після 11-ої години, тому до лижної прогулянки встигаю ще й попрацювати, а вже зі сходом сонця — покататися годинку островом/
-Зараз ви єдина жінка на станції. Як працюється з чоловіками? Комфортно?
— Відмінно. У нас згуртована, чудова команда, дружні і професійні відносини.
— Не буває такого, що на станції відчуваєте потребу в подрузі, з якою можна було б попліткувати, наприклад? Сумуєте?
— З подругами я можу листуватися, що і роблю. Пліткувати не люблю і не любила ніколи. Сумую не більше і не менше, ніж будь-яка людина.
Традиційне купання в океані під час свята Мідвінтер.
— Що входить у ваші обов’язки? Які спостереження ведете?
— Я виконую обов’язки озонометриста. Працюю зі спектрофотометром Добсона. Є спеціальний графік, прив’язаний до положення Сонця на небі і погоди, за яким я роблю вимірювання. Є можливість вимірювати озон за Місяцем, але він у нас був тільки три ночі і зараз знову зник у хмарах. Але я не здаюся і сподіваюся, що такі вимірювання вдасться зробити добре. Також я працюю зі своїм колегою з геокосмічних досліджень, обробляю іонограми (графік залежності частоти відображення від висоти, який показує стан іоносфери), отримані за допомогою іонозонда, розробленого в Радіоастрономічному інституті НАН України, а кожну вільну хвилину використовую для роботи над дисертацією. До того ж у нас у всіх є обов’язки на станції, спрямовані на підтримку її функціонування.
— Чому ці спостереження важливі?
— Озонометричні дослідження на станції проводяться з 1957 року. Дані, тоді ще з британської станції “Фарадей”, використовувалися в науковій роботі з відкриття озонової діри. Щоб надалі мати можливість спостерігати за змінами концентрації озону, дуже важливо продовжувати моніторинг озонового шару саме тим методом, яким були отримані і попередні дані.
— Озонова діра зараз збільшується чи, навпаки, зменшується? Від чого залежить цей процес?
— Згідно з всесвітніми дослідженнями і тими вимірами, які проводяться на станції, озонова діра зменшується, стан озонового шару нормалізується. Цей процес залежить від багатьох факторів. Найпоширеніша гіпотеза – що озон руйнується внаслідок забруднення повітря фреонами, метаном, водяною парою тощо. Є й інші процеси, які призводять до появи озонових дір. У світі діють певні правила щодо обмеження викидів речовин, шкідливих для озонового шару. На мою думку, відновлення озону якраз і є наслідком їхніх дій.
— Як на вашу думку, якими якостями повинна володіти людина, яка б захотіла поїхати до Антарктиди на тривалий час?
— Непросте питання. Для кожної людини важливо своє, але все-таки є загальні навики, якими потрібно володіти. Це — витримка, професіоналізм, вміння швидко пристосовуватися до різних умов, приймати рішення, відповідальність, стресостійкість, дотримання субординації в колективі, вміння налагодити комунікацію, трохи раціонального романтизму і авантюризму. Також важливо завжди захоплюватися своєю справою і вміти розподіляти свій час, щоб якісно виконати роботу, опанувати нові навички, знайти час для відпочинку і спілкування, а також фізичного навантаження.