Автор: Леся Москаленко (Оригінал: BIG KYIV | 5 грудня 2021 року)
Коли йдеш в гості до полярників, не дай Боже сплутати Антарктиду і Арктику, або запитати, як там поживають білі ведмеді на Південному полюсі.
Через тропіки до айсбергів. Українські полярники готуються до першої експедиції в Антарктиду на криголамі «Ноосфера»
Таких дурниць я не казала, бо давно із захватом стежу за нашими вченими, які працюють на станції «Вернадський». Щоправда, припустилася помилки – запитала, коли наш криголам «Ноосфера» попливе у свою першу українську експедицію. Мене лагідно виправили, що плавають по морях і океанах гівно і тріски, а кораблі ходять! Помилку мені пробачили і розповіли про наш нафарширований науковим обладнанням криголам, про життя полярників, і про дивовижну Антарктиду з її «кухнею клімату», пінгвінами, тюленями, касатками, китами і маленькими, але дуже важливими для екосистеми антарктичними креветками.
Євген Дикий: «5 мільйонів доларів за криголам – це політична ціна, насправді він коштує утричі дорожче»
Євген Дикий, директор Національного антарктичного наукового центру, морський біолог, громадський діяч та ветеран російсько-української війни, кілька останніх років невтомно говорив про те, що країні дуже потрібен науковий океанічний корабель. Адже нам необхідно повертатися до морських досліджень, яких Україна не робила останні 20 років, бо не мала флоту. І ось цього року Британія виставила на продаж свій криголам, який на момент його побудови був одним з кращих океанографічних наукових суден. Та і зараз він входить до ТОП-20 найкрутіших наукових кораблів. Україна купила це судно. І за дивним збігом обставин саме цей криголам у 1996 році доправив першу українську експедицію до Антарктиди, тоді ще на станцію «Фарадей», подаровану нам британцями. «Збіг? Я так не думаю!», – жартує Євген Дикий.
ВК: Євгене, що стало останньою краплею, як все ж таки вдалося продавити ідею купівлі криголаму?
– Два роки життя я витратив на просування цієї ідеї. Врешті-решт ключове політичне рішення прийняв Володимир Зеленський. Це сталося 6-го лютого цього року, коли ми святкували 25-річчя станції «Академік Вернадський», тоді було влаштовано сеанс прямого зв’язку Президента з полярниками. І він спитав у тодішньої 25-ї експедиції, що держава могла б зробити для наших науковців. І почув відповідь – криголам! Це було в так званій кімнаті спецзв’язку на Банковій. Після завершення сеансу Президент запитав у мене, чи реально нам знайти криголам, який просять полярники. А я кажу – так, от саме зараз це реально, бо Британія продає унікальне судно і гріх не скористатися такою нагодою. Це був останній аргумент.
Далі була проведена колосальна робота нашим посольством у Лондоні, і особисто послом Вадимом Пристайком. Якби не він, не факт, що все б так гарно склалося. Адже початкова ціна корабля була 10-12 мільйонів, а експерти оцінювали і в 15 мільйонів доларів. Ну, а коли стало зрозуміло, що купують корабель не приватні особи, не бізнес, а держава для науки, то ціна впала. 5 мільйонів доларів, за які нам продали криголам, це ціна політична, корабель коштує більше. Але Британія вчергове показала, що вона – наш союзник.
ВК: Тепер у нас все британське – і антарктична станція і криголам.
– Саме так! До речі, саме цей корабель, якого ми купили, у 1996 році доправив на подаровану нам британцями станцію «Фарадей» першу українську експедицію. Ту, яка підняла там український прапор і з того моменту на мапі з’явилася станція «Академік Вернадський». Так що тепер ми маємо судно, яке на момент його побудови було найкрутішим океанографічним судном світу. Минуло 30 років, але навіть зараз він у числі кращих. І Україна, нарешті, після двадцятирічної перерви повертається до океанічних досліджень.
ВК: Чи відома вартість нового корабля, яким тепер користуватимуться британці?
– Вони збудували собі нове судно за космічні гроші – 220 мільйонів фунтів. Зветься новий криголам «Сер Девід Аттенборо». Я його бачив у Данії, коли ми приймали наше судно. Воно здоровенне, по водозаміщенню у чотири рази більше за «Ноосферу» і нафаршироване за останнім словом техніки. Але для України під наші теперішні потреби «Ноосфера» – це те, що треба.
ВК: Наш екіпаж вже повністю укомплектований?
– Ні, поки що укомплектований мінімальний екіпаж – 16 осіб, а для походу в море потрібно 27. Окрім власне, моряків, тобто 27 членів екіпажу, на борт може сісти до 46 науковців, можна і 50, але ми рахували так, щоб було із мінімальним комфортом. Криголам вперше йтиме з нашим екіпажем, і завдання команди зараз – якнайкраще освоїти судно. Скажу чесно, судно дуже складне, специфічне. Тому ми законтрактували чотирьох членів британського екіпажу, «стармєха» і його команду, бо корабель надто дорогий, аби зробити якусь помилку. Це люди, які по 6-7 років відпрацювали на цьому судні. Вони лишаються з нами на увесь час підготовки до рейсу і зараз обговорюємо з ними можливість контракту на перший рейс. І можливо, нам ще потрібен буде хтось із британців у командний склад. Бо через Атлантику і наш екіпаж без проблем пройде, а серед айсбергів нам на перший раз не завадить досвідчений фахівець, бо льодова обстановка може бути складна.
– ВК: А як корабель буде вирушати?
– Піти треба буде красиво! Це ж урочиста подія, з прощальним гудком, оркестр повинен грати, дами будуть махати хусточками (сміється). Зараз криголам стоїть в Одесі, ми його переженемо до міста Чорноморськ, де на Іллічівському судноремонтному заводі його підготують до переходу. А потім «Ноосфера» знову повернеться до Одеси, звідки і вирушить до Антарктиди.
ВК: Коли ж буде прощальний гудок і урочистості? І скільки часу «Ноосфера» ітиме до Антарктиди?
– Плануємо в середині січня, може, наприкінці. Ми будемо робити такий перехід вперше, тож складно точно назвати, скільки він триватиме. Якщо брати по аналогії з британцями, то до берегів Південної Африки чи Південної Америки ми маємо дійти за п’ять тижнів, але може бути і шість. Хоч тепленькі екваторіальні води і здаються привітною ділянкою подорожі, та насправді там швидко рухатися навряд чи вийде. Двигун судна охолоджується забортною водою, і тому в полярних водах, де температура води нуль – мінус два, воно себе чудово почуває. А в екваторіальних водах, де +30, доведеться знижувати швидкість і вибирати інші режими роботи, тому зараз важко сказати, як довго ми будемо «переповзати» через тропіки. Отже, якщо ми виходимо 15 січня, то десь до кінця лютого – початку березня ми дійдемо до Кейптауна або Порт-Стенлі на Фолклендських островах чи в Пунта-Аренас в Чилі. Це останні порти на суходолі, так звані ворота до Антарктики. До якого з них ми вирушимо, зараз вирішується. Звідти до нашої станції іти ще тиждень. Ще десь два дні до самої південної точки, якої ми плануємо досягнути у цьому сезоні – це затока Маргарет Бей. На цей сезон радикальних планів ми більше не маємо, такі надзвичайно цікаві локації, як море Росса чи море Веддела – лишимо на наступний сезон. Там дуже сувора льодова обстановка і ми туди з першого разу не ризикнемо іти. Зворотна подорож «Ноосфери» має відбутися десь у квітні на початку травня. Прибуття до України – у травні.
Цього року ми виходимо із запізненням, бо у серпні придбали судно і лише у жовтні воно прибуло до України. Тож трохи спізнюємося на антарктичне літо. А з наступного року нам треба буде виходити восени, аби не спізнитися.
ВК: Ви підете у цю першу подорож на «Ноосфері» до Антарктиди?
– Дуже на це сподіваюся, поки що напевне не знаю. Хочу уточнити, що практично ніхто, окрім екіпажу судна не буде іти оці шість тижнів через Атлантику. Немає сенсу бовтати людей в морі. Більшість науковців літаком полетять до котрогось із портів, про які я вже згадував. А морем на «Ноосфері» піде лише екіпаж із 27 моряків і два-три науковці. Може, геофізики, які будуть здійснювати вимірювання по ходу корабля.
ВК: Зараз на станції «Вернадський» перебувають українці із 26-ї експедиції, які там перезимували. «Ноосфера» їх забере додому і привезе нову команду зимівників?
– Так, склад 27-ї експедиції зараз якраз формується, кандидати проходять надзвичайно суворий відбір, це мають бути не лише гарні фахівці, а і психічно стійкі та фізично здорові люди. 12 осіб це науковці, технічні працівники, кухар та лікар. Цілий рік вони житимуть у складних умовах ізольованості від зовнішнього світу, у своєму невеличкому колективі, і коли «Ноосфера» вирушить додому, евакуювати когось звідти можливості не буде. Тому перевіряють їх надзвичайно ретельно. Зараз в Антарктиді почнеться літо, це єдиний період, коли льодова обстановка дозволить ефективно збирати морські зразки. Тому саме в цей період, окрім зимівників, туди поїде і наша сезонна експедиція – «мисливці за зразками». До цих науковців вже зовсім інші вимоги, оскільки вони їдуть лише на кілька місяців. Тут вже, обираючи кандидатів, ми обираємо не серед людей, а серед їхніх наукових проєктів. І вони не проходять стільки тестувань, у тому числі, психологічних.
Раніше науковці летіли до котрогось із крайніх портів, там вони сідали на борт зафрахтованого судна, яке доправляло їх до станції «Вернадський», судно швиденько відпускали, бо кожен день коштував великих грошей. Зараз наші можливості неймовірно розширилися. По перше, криголам все антарктичне літо буде працювати в Антарктиді, по друге, частина науковців перебуватиме на станції, а інша – на нашому судні довкола Антарктичного півострова. І можливості цього наукового океанографічного судна – колосальні. Тепер ми можемо брати морські зразки із глибин аж до 8 кілометрів, уявіть!
ВК: У яких напрямках цього року будуть працювати науковці?
– Працюватиме метеорологічна група, бо ми ж будемо ходити там, де знаходиться «кухня клімату», також працюватимуть геофізики, фахівці із вивчення морського дна, природоохоронна група та хіміки-аналітики зроблять відбір зразків забруднювачів, також працюватимуть морські біологи. На судні відбираються зразки, а аналізи робитимуться потім в лабораторіях. Докладну програму кожної групи ми оприлюднимо напередодні виходу.
ВК: А який вік таких суден, як «Ноосфера», скільки вони живуть?
– В хороших руках років до 60. Ми зараз сходимо, відчуємо всі нюанси, щоб до наступного сезону бути готовими. Судно чудове, воно у дуже гарному стані. Але все ж таки, йому 30 років. Тож після першого сезону ми знатимемо, як його модернізувати, щоб воно нам ще 20-30 років служило.
ВК: Євгене, скільки разів ви вже побували в Антарктиді?
– Двічі. Я за фахом морський біолог, досліджував антарктичний кріль і всі інші елементи харчового ланцюжка. Одного разу я працював на станції Вернадський, це була перезмінка 23-ї та 24-ї експедицій. А іншим разом, це було у кінці 18-го року, брав участь у експедиції в Антарктиді, але замість наукового судна ми використовували крілевий траулер. Зветься він «Море содружества» і постійно там ловить кріль, того разу компанія-судновласник (українська, до речі) поступилася промислами заради науки і дала нам корабель. Це, звісно, краще ніж нічого, але працювати з необладнаного судна було непросто. Упродовж багатьох десятиліть, не маючи флоту, Україна ніяк не могла здійснювати океанічні дослідження, і ось наші вчені, нарешті, повертаються до океану.
Олександр Яровий: «В Антарктиді на кожному кроці все настільки вражає, що ти втомлюєшся вражатися. Найсильніший мій спогад – про зустріч із синім китом»
Олександр Яровий, науковий співробітник відділу біології та екології НАН, гідробіолог, учасник двох антарктичних експедицій, зараз багато часу проводить на «Ноосфері» в Одесі, водить екскурсії кораблем, та чекає, коли наша команда вирушить до Антарктиди.
ВК: Олександре, ви збираєтеся у першу українську експедицію «Ноосфери»?
– Швидше за все, так, у складі сезонної експедиції. Дуже сподіваюся, що ми встигнемо до кінця січня – початку лютого. Бо потім літній сезон завершиться, почнуться опади, а сніговий покрив там сягає чотирьох метрів, і, ясна річ, ні про який збір морських біологічних зразків тоді вже не йтиметься. Не знаю, як складеться цього сезону, але узагалі дуже важливо починати дослідження, коли в Антарктиді лише стартує літо. В цей час починаються довгі полярні дні, змінюється освітлення, у верхні шари океану підіймаються глибинні води, це явище зветься апвелінг. Зміна освітлення спричиняє просто вибух життя у антарктичних водах, розвиваються і цвітуть водорості, за ними починає свою активність криль, а він в свою чергу є основою харчування багатьох антарктичних істот – риб, пінгвінів, китів. Наприклад, коли криль не встигає на сезон цвітіння водоростей, замість нього розвиваються і активно розмножуються інші морські істоти – сальпи, схожі на медуз. Таке розбалансування стається через кліматичні зміни і воно може мати серйозні наслідки для екосистеми.
ВК: Ці процеси ви і будете досліджувати?
– І ці і інші. Будемо досліджувати, як реагує фітопланктон на зміни клімату. А також подивимося, чим забруднена морська вода в Антарктиді. Цей регіон дуже віддалений від великих міст, і він завжди вважався одним із найчистіших. Зараз основним забруднювачем є всілякі риболовецькі судна, зокрема браконьєрські. Вони гублять або кидають навмисне свої снасті – сітки, буї, тощо. Все це розкладається на мікропластик, у тих сітках заплутуються і гинуть тварини, наприклад, морські котики. Ще одним забруднювачем є пестициди, зокрема інсектицид ДДТ. Оскільки ці речовини розроблялися для боротьби з мікроорганізмами, комахами, тваринами, вони є дуже небезпечними для всього живого. Їх, а також ртуть вже виявляли у антарктичних водах.
ВК: Як ви гадаєте, маючи такого криголама, наші науковці можуть зробити відкриття?
– Звісно, можуть! В морських глибинах таємниць вистачає. Можна навіть відкрити якісь невідомі досі види морських організмів. Он візьмемо хоча б гігантських кальмарів. Раніше про їх існування здогадувалися із опосередкованих даних. Але 10 років тому японська підводна камера випадково зняла такого велетня, у якого лише мантія може сягати чотирьох метрів. Після того були і інші зйомки та свідчення.
ВК: Вважається, що перемичка між Атлантикою та Тихим океаном – протока Дрейка – це неодмінно страшні хвилі, шторми, тумани. Як ви під час експедицій долали цей відрізок шляху?
– Зазвичай кораблі чекають погодного «вікна», у надії проскочити між штормами. Але це не завжди вдається, бо погода там змінюється дуже стрімко. Урагани швидко минають і швидко налітають. Хвилі дійсно нічогенькі такі. Десь метрів 5-7. Більшість пасажирів та навіть членів екіпажу потерпають від хитавиці, коли вона триває три-чотири дні або і тиждень, навіть бувалих може вкласти в ліжко. При гарному штормі вже і пігулки не рятують. Я для себе виявив, що якщо вийти на свіже повітря і вдивлятися в горизонт, тоді легше. І можна щось цікаве видивитися. Одного разу корабель якраз був на хвилі, а в сусідній хвилі двоє косаток підіймалися вгору у товщі води і їх було видно чітко, як в акваріумі. Трошки помучитися від морської хвороби, аби потім опинитися серед дивовиж, воно того варте. В Антарктиді вражає все і щодня, зрештою, ти вже просто втомлюєшся вражатися. Я побачив косаток, китів-фінвалів, сейвалів, дельфінів-гринд. А біля самої нашої станції мешкають кити-горбачі.
ВК: А найсильніше враження від якої зустрічі?
– Від зустрічі із синім китом. Зустріти його шансів дуже мало, бо простори великі, а цих китів лишилося в антарктичних водах від 200 до 400 дорослих особин. Моя мрія здійснилася і я побачив синього кита – справжнього гіганта, понад 26 метрів завдовжки. Я знаю лише чотирьох полярників, які бачили синіх китів. Зараз заборонене полювання на китів у тих місцях. Однак, китобійні промисли нанесли колосальну шкоду популяції і поставили синіх китів перед загрозою вимирання. Із 300 000 особин їх лишилося кілька сотень. Та якщо кораблі не будуть там особливо шастати, у китів є шанси вижити і відновитися. Але для цього знадобиться років 200.
Анна Сойна: «В Антарктиді я зовсім не страждала від самотності чи ізоляції. У нас була дуже гарна команда»
Анна Сойна, українська науковиця, єдина жінка у складі 25-ї експедиції зимівників перебувала на станції «Академік Вернадський» більше року. Зараз займається науковою діяльністю в Україні, але каже, що колись іще залюбки поїхала б на зимівлю. За фахом Анна – геофізик, на антарктичній станції виконувала обов’язки озонометриста, міряла озоновий шар.
ВК: Анно, які найкращі спогади залишила вам Антарктида?
– Це спогади про зустрічі із китами. Вони просто неймовірні. Якось ми пливли у справах на невеликому човні і побачили горбатого кита, який напевне, спав. Ми заглушили двигун, аби поспостерігати за ним. Кит прокинувся, почав плавати під нами і навколо нас, вистромлював голову по різні боки човна. Це були абсолютно дивовижні відчуття. Ще я спостерігала за пінгвінами та за птахами скуа, вони ж – поморники. У нас на станції «Вернадський» живе поморник Юхим. Щодня він моніторить гнізда пінгвінів, бо скуа нападають на малих пінгвінчиків. Шкода їх, але таке життя, виживають найсильніші.
ВК: Депресії і відчуття самотності у вас не було, коли так довго перебували вдалині від усього світу?
– Я готувалася, взяла з собою все для наукової роботи. Ну і у нас була дуже гарна дружна команда. Ми активно спілкувалися, самотності ніякої не було. Та і на станції справ купа – мені потрібно було проводити вимірювання озонового шару. Зрідка, коли буває ясна погода вимірювання озонового шару (вони звуться умкер) треба проводити до сходу, після сходу і перед заходом сонця. А при змінній хмарності – щогодини. Іноді на сон лишалося кілька годин. Ще у нас були нічні та денні чергування. Нічний черговий заступав на чергування на тиждень. Всі люди, як люди, а ти не спиш ночами і щогодини здійснюєш обхід усіх будівель. Пригадую, як в нічному обході хапалася за труби, аби мене не здуло. Вітри там досягають 40 метрів на секунду. А ось температури досить комфортні, нижче -25 рідко буває. А буває і безвітряна погода з ясним небом, це дуже гарно.
ВК: А як ви перенесли перехід через штормові широти дорогою до Антарктиди?
– Нам пощастило і туди ми ішли абсолютно спокійним океаном. Спілкувалися, гуляли кораблем і палубою. Жодної морської хвороби не було. А ось на зворотному шляху ми застали шторм і першу добу я майже не пам’ятаю, навіть не встигла пігулку випити. Просто пролежала в ліжку. Але за добу адаптувалася і наступного дня вже ходила, їла.
ВК: Ви подалися б ще на зимівлю до Антарктиди?
– Без сумнівів! Цього року я не подавалася на конкурс, бо хочу завершити дисертацію, вирішити різні родинні питання. Але точно знаю, що хочу ще побувати на станції «Вернадський» і саме на зимівлі. Там можна зосередитися, робити свої дослідження без метушні. Це таке спокійне розмірене життя серед прекрасної природи.
Додамо, що українські полярники зняли і змонтували смішне відео під музику із “Зоряних війн” (John Williams – The Imperial March) про те, як пінгвіни після довгої зими повертаються до станції «Вернадський» – переглянути можна тут.
Фото надані українськими полярниками та взяті з архіву Національного антарктичного наукового центру.