Чому там буває жарко, як українці дружать з американцями і британцями, і чому пінгвіни віддають перевагу компанії українських вчених, розповідає полярна дослідниця (Рубрика, 6 лютого 2021).
Сьогодні, 6 лютого, ми відзначаємо річницю дослідницької полярної станції “Академік Вернадський”. Цього року глава держави підписав Указ “Про відзначення 25-ї річниці заснування антарктичної станції “Академік Вернадський”.
25 років тому британська станція “Фарадей” перейшла у власність українських вчених, і з тих пір щорічно сюди відправляються дослідники, щоб продовжувати вимірювання і вивчення Антарктиди у всіх її проявах.
“Рубрика” зв’язалася з Анною Соіною — українською інженером-дослідницею Радіоастрономічного інституту НАН, яка прямо зараз перебуває на “зимівлі” на дослідницькій базі “Академік Вернадський”. Зимівля триває приблизно рік — у кожній експедиції по-різному, і скільки вона триватиме зараз залежить від того, як скоро в Дослідницький центр приїде “перезмінка” — група вчених, які залишаться тут на наступний рік.
З чого починається любов до Антарктиди
Анна працює у відділі Радіофізики геокосмосу Радіоастрономічного інституту НАН України. Вона шукає і відстежує семиденну циклічність у різних параметрах навколишнього середовища, Антарктида — її давня мрія. Нею вона захопилася ще в студентські роки, коли займалася науковою роботою, пов’язаною з рівнем озону та озоновою дірою:
— Мені сильно допомагали Юрій Мойсейович Ямпольський (зараз мій науковий керівник і вчитель) і Геннадій Петрович Міліневський, дані по озону і фотографії для диплому мені давав Андрій Владиславович Залізовський — усі вони зимівники зі стажем або учасники сезонних робіт, видатні вчені. Спілкуючись з такими людьми і займаючись такою цікавою роботою, було складно не “захворіти” Антарктикою. Крім того, я зачитувалася книгами про експедиції Р. Скотта [Капітан королівського флоту Великобританії кінця XIX — початку XX століття, який очолив дві експедиції в Антарктику — ред.], Р. Амудсена [Норвезький полярний мандрівник і рекордсмен, перша людина, яка досягла Південного полюса в 1911 році — ред.], Шеклтона [англо-ірландський дослідник Антарктики, який брав участь у 4 експедиціях того ж періоду] та інших відомих дослідників. Коли жінки знову стали брати участь у зимівниках, я звернулася до своїх наукових керівників (вчених на зимівлю обов’язково повинна рекомендувати організація) — мою кандидатуру підтримали, за що я їм безмежно вдячна.
— Що Вам тут подобається?
— Мені тут подобається все! Погода, рельєф, тваринний світ, люди, з якими працюю, і люди, яких тут зустрічаю. Антарктика — унікальний і прекрасний світ, де люди тільки гості і де і люди і тварини існують в повній гармонії.
Тернистий шлях в Антарктиду і коронавірус
— Як було діставатися Антарктиди в умовах локдауну, із закритими кордонами?
— Ми добиралися на станцію місяць. Це була незабутня пригода, тоді все дуже сильно перенервували, а антарктичний центр виконав титанічну роботу. Почалася ця історія з того, що довелося вилітати за тиждень до запланованої дати. Коли стало відомо про карантин, центр сповістив нас, що вилітати потрібно через два дні, за цей час я зібралася і з колегами виїхала до Києва. Ми повинні були летіти до Туреччини, потім в Колумбію (яка на той момент ще була відкрита) і потім в чилійський Пунта-Аренас, в результаті наша 25 УАЕ (Українська Антарктична експедиція) і команда сезонної експедиції застрягла на тиждень в Стамбулі, два дня “жили” в аеропорту, потім п’ять днів були на самоізоляції в готелі. Коли стало відомо, що всі трансатлантичні рейси скасовані, повернулися додому. Усі дуже боялися захворіти, адже це означало б, що перезмінка 24ї УАЕ зривається і їм би довелося залишатися зимувати ще на рік. У Києві нас помістили в карантин, зробили ПЛР-тест, який на щастя показав, що і наша команда, і сезонний загін здорові. Після ще два рази ми виїжджали в аеропорт в надії полетіти, але кожен раз поверталися. Нарешті, третя спроба виявилася вдалою і через Катар ми полетіли в Бразилію, а вже звідти в Пунта-Аренас. Ще будучи в Києві, з’явилася інформація, що судно, яке мало доставити нас на станцію, поміщено на карантин, але так як і ми повинні були 14 днів провести в ізоляції, нас це не лякало. Просидівши на карантині два тижні, ми чилійським кораблем Бетансос пішли на станцію, де замінили 24 УАЕ.
— Нещодавно на Антарктиді була людина, котра захворіла ковідом. Як це було? Чим все закінчилося?
— У нас інформації про ковід в Антарктиці ще менше, ніж у вас. Про цей випадок ми прочитали в новинах. Антарктика — це дуже велика територія, і станція, на якій стався спалах коронавірусу, знаходиться від нас на відстані 500 км на північ на острові Кінг Джордж.
— А паніка була? Що ви відчували?
— Ні, звичайно ж жодної паніки не було, я співчувала зимівникам, але що сталося, те сталося, думаю, чилійці впоралися з ситуацією. На цьому острові є аеродром, туди літають літаки і в разі потреби завжди можна евакуювати хворого.
Робота і життя на антарктичній станції
Зараз на станції зимівля — тут всього шестеро вчених: біолог, два геофізика, два метеоролога і озонометріст, а ще фахівці — механік, дизеліст, доктор, системний адміністратор.
В кінці січня вчені чекали сезонну експедицію, наукових співробітників побільшає. Сезонна команда вчених і технічних фахівців розпочала свій шлях 20 січня. Разом з їх прибуттям, роботи з модернізації приміщень станції розгорнуться в повну силу:
“Спочатку потрібно буде встановити новий кран, який буде використаний для заміни дизельно-генераторної системи живлення станції. Для цього необхідно провести купу цементних і бетонних робіт: цілих 3 контейнера з України виїхали зі всякими будматеріалами. Розпочнеться заміна електромережі по всій станції, в першу чергу, за межами будівлі, а для цього — буріння базальтових скель і установка нових стовпів; також на кошти спонсорів придбано нову круту супутникову антену — фактично, вона була подарована. Щоб її монтувати, теж потрібно провести купу бетонних робіт… Таке ось в цілому”, — ділиться грандіозними планами Євген Дикий, директор Національного Антарктичного Наукового Центру.
— А чим займаються вчені?
— Перед зимівлею обов’язково складається програма досліджень, де прописано, що саме кожен фахівець повинен робити. Це в обов’язковому порядку забезпечення продовження вимірювань, деякі з яких були розпочаті ще британцями. Такі довгі ряди даних мають колосальну цінність, так як дають можливість простежити динаміку вимірювань різних параметрів навколишнього середовища. Наприклад, вимірювання рівня озону на станції проводяться з 1957 року, одним і тим же методом і це дуже цінно, адже дає можливість бачити, як саме змінюється озоновий шар, що на це впливає, до чого призводить. Саме за даними нашої станції, яка тоді ще була станцією Фарадей і належала Великобританії, було виявлено озонову діру.
Анна Соіна також виконує обов’язки озонометріста на станції. Щодня за спеціальним розкладом вона проводить вимірювання концентрації озону. Це від п’яти до шістдесяти вимірювань в день:
— Дуже важливо проводити їх точно в строк, — відзначає вчена, — я також тестую спектрофотометр Добсона і до грудня обробляла частину іонограм, потім вирішили цю роботу передати моєму колезі.
Обов’язкові метеорологічні спостереження, спостереження магнітного поля, вивчення верхніх шарів атмосфери,так званої іоносфери, вимірювання СНЧ шумів на частотах 5 – 25 Гц, в тому числі основних модах Шуманівсько резонансу, біологічні спостереження, океанографічні, сейсмічні.
— Розкажіть про щоденну рутину. Як проходить Ваш день на станції, чи багато залишається вільного часу?
— Розпорядок дня сильно варіюється від зайнятості, від графіка вимірів, від наявності чергувань. У нас обов’язково обід о першій годині дня і вечеря в сім, в інший час кожен займається своєю роботою, так як це зручно. Є обов’язкові денні і нічні чергування, генеральне прибирання станції, громадські роботи по станції.
— Кількість вільного часу також індивідуальна — у когось його більше, у когось менше в якийсь період часу, потім може бути навпаки. Відпочинок кожен вибирає для себе — можна зіграти в більярд, в шахи, шашки, монополію, подивитися фільм, почитати книгу, попрацювати, можна попроситися з біологом на виїзд і поїхати з ним рахувати пінгвінів, можна гуляти на лижах (взимку) або погуляти пішки по острову, можна поїхати за іхтіофауною для біологічних досліджень (на риболовлю), зайнятися спортом, приготувати щось, щось змайструвати.
— Адже моя робота не передбачає виходів, то я найбільше люблю виїзди по островам, прогулянки на нашу острову особливо з фотоапаратом (у мене його роль виконує смартфон), а коли погода погана і виходити не виходить — працюю над чернеткою дисертації, читаю наукові статті і підручники, хоча в більярд я грати теж навчилася.
— Як часто Ви виходите за межі станції? На чому пересуваєтеся?
— Виходимо в міру необхідності, можливості та бажання. Взимку пересуваємося на лижах і снігоступах, влітку — частіше за все на моторному човні. По острову можна погуляти пішки.
Умови життя, зв’язок із внешним світом, друзі в Антарктиці та побут полярника
Зараз “Академік Вернадський” активно модернізується. Роботи дозволять продовжити ресурс станції:
“Ми зараз міняємо головні системи життєзабезпечення, чим сподіваємося продовжити ресурс станції ще на 10-15, ну максимум 20 років. Але це вже “стеля” — далі не витримають основні будівельні матеріали. Ці матеріали — бетон, дерево і метал — постійно знаходяться під дією екстремальних кліматичних умов: майже весь час 100% вологість, 270 днів у році опади, регулярно сильні вітри до 40 м/с, і на додаток не так морози, як літні постійні, мало не щоденні, переходи через “нуль” від мінуса до плюса і назад — все це руйнує будівлі. Жодна інша станція, крім російської, не має такого віку споруд, і на всіх інших без винятку вже давно відбулася заміна споруд покоління другої половини 20 століття на корпуса 21-го “, — поділився директор НАНЦ.
Самі вчені живуть в кубриках, умови в яких, за словами Анни, дуже хороші. Подивитися на внутрішню обстановку станції, заглянути в антарктичний бар або бібліотеку можна навіть з дому, відвідавши 3D екскурсію по станції.
— Звідки беруться продукти? Хто готує?
— На полювання ми не ходимо, — жартує Анна. — Звичайно ж, продукти нам закуповують на рік. На станції є великі холодильники, де вони і зберігаються. Зазвичай готує кухар, і це найважча робота на станції, але так як ми залишилися без кухаря, то чергуємо по черзі, кожен по тижню. Часто допомагаємо один одному.
З Анною ми зв’язувалися тільки по переписці, адже інтернет на станції обмежений і зателефонувати за допомогою відеозв’язку не можна, а стаціонарні телефони здаються таким рудиментом, що ними вже ніхто не користується.
— Звідки в Антарктиді інтернет? Як ви зв’язуєтеся з іншими континентами?
— У нас супутниковий інтернет. Можна ще подзвонити по супутниковому телефону, але при наявності месенджерів та електронної пошти, це не має сенсу. Ще на станції є пошта, але листи йдуть приблизно раз за зимівлю.
— Чи дружать вчені полярних станцій між собою?
— Звичайно, в полярних умовах важливо бути однією командою. Найближча до нас станція Палмер (США) часто допомагала українцям, особливо важлива ця допомога при необхідності евакуації хворих. У них є криголам і вони майже завжди можуть до нас пробитися. Дружимо з британцями, ми “доглядаємо” за музеєм Ворд (стара британська станція F), продовжуємо початі ними дослідження і майже щороку в гості заходить англійське наукове судно JCR. Завжди вітаємо один одного з Мідвінтером, Новим роком, Різдвом.
Погода в Антарктиді — розвіюємо міфи про “найхолодніший материк”
— У вас є фото, де ви у сукні стоїте на пляжі, прямо у воді серед крижин. Не холодно було?
— Влітку, коли мінлива хмарність, або ясне небо, не просто тепло — жарко. Фотографувалися біля океану якраз в таку погоду. Холодно було тільки, коли стаєш у воду, але ми все купалися на Мідвінтер і тому мене це вже не лякало.
— Яка погода буває на станції?
— Ми розташовані в морському кліматі, тому найчастіше у нас хмарно і волого. Взимку можуть бути морози до -20 і більше, може занести все снігом в кілька метрів, можуть бути вітри до 30-40 м/с. Коли сильний вітер — це цікаво — цілком можна навчитися літати. Але в дуже погану погоду ми сидимо на станції, де тепло і затишно. В цілому погода може помінятися дуже швидко і саме це головна небезпека далеких виїздів, в історії станції були випадки, коли люди їхали по роботі на далекі острови і не могли повернутись через те, що різко змінилася льодова обстановка або вітер.
Пінгвіни віддають перевагу життю з українцями 🐧
У своєму Facebook Анна постійно викладає фото пінгвінів. Їй навіть пощастило спостерігати, як вилуплюються і ростуть маленькі пінгвінята.
У грудні український інтернет облетіла новина про те, що на станції вилупилися пінгвіни, як раз в День святого Миколая, і їх назвали Миколайчиками.
— Ви даєте імена пінгвінам?
— Імена ми їм не даємо. Хоча деякі запам’ятовуються, зараз прямо біля станції є пінгвіненя, яке вічно кудись іде, потім з’являється, і батьки його карають. Перший раз, коли пропав, дуже за малого переживала, у другий — ходила шукати, малий знайшовся за каменем в декількох метрах від гнізда. Тепер за нього спокійні.
— Чому так багато пінгвінів? Вони дійсно живуть біля станції?
— На нашому острові понад 2 тисячі пінгвінів, вони живуть буквально “у нас під боком”. Острів Галіндез зараз — одна з найбільших колоній пінгвінів дженту наших широт. Відомо, що за британців і у наших перших експедицій пінгвінів не було, чому зараз їх так багато, розбираються біологи, але, мабуть, наш острів їм зручний.
— Які ще птахи, тварини або риби мешкають в Антарктиді?
— Про всю Антарктиду я говорити не можу, а у нас живуть 3 види пінгвінів (дженту, антарктичний і Аделі), тюлені крабоїди, тюлень Веддела, морський леопард, блакитноокий баклан, чайки, футляроноси, з риб найбільш поширена нототенія. І звичайно ж, криль! Ще є сезонні тварини і птахи — це кити, морські котики, скуа.
— Хтось їх охороняє? Чи зникають їх популяції?
— Навколишнє середовище Антарктики, включаючи, звичайно ж, і біоту, охороняється міжнародним законодавством. Тут не можна нічого чіпати, звідси не можна нічого вивозити, тут не можна нікому заважати. Про скорочення або збільшення популяцій я не можу нічого сказати — це робота біологів і для таких оцінок потрібні багаторічні дані, особливо з огляду на те, що факторів зміни кількості особин того чи іншого виду багато.
Що взяти з собою в Антарктиду?
— Ви були на Південному Полюсі?
— Ви можете взяти карту і подивитися місце розташування станції Академік Вернадський. Ми знаходимося поблизу Антарктичного півострова, на острові Галіндез в аргентинському архіпелазі. Щоб дійти до полюса, потрібно подолати сотні кілометрів гірських хребтів, льодовиків, снігів. Навіть наукові експедиції початку минулого століття не відправлялися до полюса від наших широт, бо це дуже далеко і дуже складно.
— На сайті Національного Антарктичного Наукового Центру є картинка з зимівником в повній екіпіровці. Що ви брали з собою у валізу, вирушаючи в Антарктиду?
— Все, що вважала за необхідне. Обов’язково вишиванки, я їх дуже люблю, дві сукні, адже в суботу у нас завжди урочиста вечеря. На жаль, нам довелося залишити половину речей вдома, через труднощі дороги, але обійтися можна і малим.
— Сумуєте ви за домом, коли в Антарктиді?
— Напевно це жахливо, але ні, я не сумую. Особливості моєї психіки такі, що я комфортно почуваюся в будь-якому місці, а в Антарктиці тим більше, плюс, я знаю, що це тільки на рік, я налаштовувалася на зимівлю. До того ж, сильно допомагає інтернет — можливість спілкуватися з рідними і близькими кожен день — це чудово.
Чи можна потрапити на станцію, якщо ви не вчений?
Дивно, але так. Станція “Академік Вернадський” відкрита для відвідування туристами, але НАНЦ туристичним бізнесом не займається, тому питання трансферу до Антарктиди бажаючі сюда потрапити повинні вирішувати самостійно.
“Оскільки географічне розташування станції чи не найближче до “великої землі”, то і туристи заїжджають на “Академік Вернадський” нерідко. На станції тільки проводять екскурсії по станції і по околицях, запрошують в антарктичний бар “Фарадей” і водять до будиночка Ворді — однієї з перших британських баз 1937 року. У нас є навіть українські сувеніри: антарктична гривня і магнітики“, — розповіли нам в НАНЦ.
Однак зараз станція закрита для туристів — все через карантин. У НАНЦ кажуть, що після його закінчення туристів обов’язково будуть запрошувати знову, але коли це буде — поки невідомо.