Оригінал на «PLATFOR.MA» від 21.03.2025
Автор: Дар’я Якуніна
Щодня на станції «Академік Вернадський» проводять важливі дослідження, результатами яких користуємось навіть ми в повсякденному житті. А ще тут — пінгвіни, тюлені, спостереження за льодовиками та дивовижне життя у відриві від цивілізації. Platfor.ma поговорила з геофізиком та бейскомандером 25-ї, 27-ї та 29-ї експедицій Юрієм Отрубою та кухарем 26-ї експедиції Артемом Ігнатенком про життя на єдиній українській антарктичній станції. А про «Бойових пінгвінів» — полярників, які пішли в ЗСУ захищати Україну, читайте за тиждень в другій частині цього матеріалу.
Юрій Отруба, геофізик, бейскомандер експедицій
Юрій Отруба зимує на станції «Академік Вернадський» вже увосьме. За всі ці роки він встиг зайнятись різноманітною науковою діяльністю — вивчав озоновий шар, магнітне поле Землі, землетруси та сходження лавин і спостерігав за змінами клімату.
Юрій закінчив НПУ ім. Драгоманова як викладач фізики, учитель інформатики та астрономії й лише на третьому курсі, в середині «нульових», дізнався про існування «Вернадського». З того моменту Юрій загорівся ідеєю доєднатись до полярників.
Потрапити на станцію можна двома шляхами: як науковець або як частина команди життєзабезпечення. Тому спочатку чоловік влаштувався на роботу в Національний антарктичний науковий центр (НАНЦ), а згодом отримав можливість поїхати в Антарктиду.
«Зараз, вирушаючи в експедицію, ти вже розумієш, куди їдеш і на що погоджуєшся. Тоді ж конкретного уявлення не було. У перші дні охоплює ейфорія та захоплення, а потім усвідомлюєш, що попереду багато роботи. Інформації так багато, що голова — квадратна. Іноді навіть виникала думка: “Краще б я був вдома”. Але коли команда попередньої експедиції від’їжджає, а ти залишаєшся зі своєю групою, все поступово налагоджується. За кілька тижнів чи місяць звикаєш: станція стає домівкою, а полярники — великою сім’єю, яка про неї дбає», — згадує Юрій.
Сьогодні ж Юрій — не лише геофізик, а й бейскомандер експедицій. Керівником завжди стають ті, хто вже пройшов хоча б одну зимівлю й зарекомендував себе як кваліфікований полярник — як у науковому чи технічному плані, так і за особистими якостями.
Коли Антарктичний центр оголошує конкурс на експедицію (зазвичай це відбувається влітку), у переліку вакансій немає посади керівника — лише науковці та команда життєзабезпечення. Проте після етапу співбесід та аналізу кандидатів з усього списку визначають, хто потенційно може стати бейскомандером.. Так Юрій і потрапив на цю посаду.
«Щоразу, коли здається, що це вже остання експедиція, зрештою знову подаєшся. Тут поєднується і наукова діяльність, і робота, яку любиш, і краса місцевості. Усі ці фактори разом стають рушійною силою. Ну і, звісно, команда. Часто, коли оголошують набір, в списках опиняються знайомі обличчя. Це свого роду традиція: відкривається набір, і починаються дзвінки: “А ти не хочеш ще раз?” — “Не знаю…” — “Та давай, поїдемо разом!” Так усе й вирішується», — каже Юрій.
Керувати антарктичною базою — робота не з легких. Членів команди доводилось евакуйовувати, траплялись аварійні ситуації, ризиковані виїзди за межі станції. На додаток до цього на плечі Юрія звалилась спочатку пандемія Covid, а згодом — повномасштабна війна. Але «Академік Вернадський» працює попри все. Бо поставити наукову роботу на паузу — неможливо. На базі проводять одні з найтриваліших спостережень в Антарктиці. І якщо їх зупинити — зусилля попередніх десятиліть праці українських та британських вчених зійдуть нанівець.
Загалом на українській станції проводять дослідження за трьома напрямами: біологія, геофізика та метеорологія. Завдання Юрія — забезпечувати функціонування геомагнітної обсерваторії та робити відповідні вимірювання. Це дозволяє будувати моделі магнітного поля Землі на майбутні періоди, наприклад, на рік уперед. А їх використовують у повсякденному житті, зокрема в мобільних телефонах та інших ґаджетах для визначення геолокації.
Річ у тім, що геопозиціонування в просторі здійснюється не лише за допомогою супутникового GPS, а й за допомогою вбудованих у телефони магнітних компасів. Вони працюють на основі моделей магнітного поля, визначаючи приблизне місце розташування.
«Це та галузь науки, яка може здаватися нудною і непомітною, але без таких фундаментальних досліджень неможливо робити подальші відкриття. Аналогічно працює метеорологія: ми просто вимірюємо температуру та інші показники в певному місці, а потім, аналізуючи ці дані, можна прогнозувати погоду та складати довгострокові кліматичні моделі для всього світу», — каже Юрій.
Також на станції є сейсмодатчики та інфразвукові датчики, які реєструють високоенергетичні явища. Наприклад, землетруси, сходження лавин, обвали та відколювання шельфових льодовиків. Ці дані допомагають відстежувати зміни клімату, оцінювати потепління й його вплив на довкілля.
Ще один аспект роботи Юрія — георадарне профілювання. Станція «Академік Вернадський» розташована на острові, де є льодовик. Метеорологи вимірюють кількість опадів та рівень снігового покриву, щоб визначити, чи відбувається приріст льодовика. А Юрій за допомогою георадара сканує його структуру, щоб зрозуміти, як він змінюється протягом року або кількох років.
«Хоча льодовики здаються стабільними, вони постійно зазнають змін: у їхній товщі можуть з’являтися пустоти, вологі зони, які змінюються залежно від пори року. Такі дослідження допомагають нам краще зрозуміти процеси, що відбуваються в регіоні, і також відстежувати зміну клімату», — пояснює геофізик.
За словами Юрія, він працює в такій галузі, де дослідження є монотонними, але фундаментальними. Відкриття відбуваються не за роки, а за декілька десятків років. Тому, якщо говорити про якісь великі наукові прориви, то їх відстежити складно. Проте щороку команда виконує роботу, яка має велике значення для науки.
Наприклад, якщо говорити про магнітні дослідження, то після відновлення незалежності Україна стала частиною світової спільноти. Вона приєдналася до авторитетної міжнародної організації Intermagnet, що об’єднує найточніші геомагнітні обсерваторії світу. На основі їхніх вимірювань у різних країнах будують моделі магнітного поля Землі та проводять різноманітні дослідження.
Щоби стати членом Intermagnet, потрібно відповідати суворим вимогам щодо точності вимірювань та якості апаратури. При цьому вся магнітна апаратура, яку використовують в обсерваторії на станції, є розробкою українських науковців. Вона виготовляється у Львові й залишається конкурентоспроможною на світовому рівні.
«Нещодавно ми оновили обладнання, і тепер точність наших вимірювань не просто відповідає стандартам Intermagnet, а й випереджає їх на 10 і більше років. Це означає, що наша обсерваторія є однією з найбільш передових у світі», — ділиться Юрій.
Нагодувати науку
Крім науковців, на станції стабільно працюють інженерно-технічні співробітники, лікар та кухар. Задача останнього — смачно прогодувати полярників упродовж року з обмеженим вибором продуктів. Спойлер: це можливо.
Артем Ігнатенко, працював кухарем у 26-й Українській антарктичній експедиції
Артем Ігнатенко працював кухарем у 26-й Українській антарктичній експедиції. Про «Академіка Вернадського» дізнався в соцмережах. Каже, що рішення доєднатись до полярників підживив ще й серіал про Антарктиду, який Артем перед тим подивився.
Відбір складався з трьох етапів. Перший — надсилаєш документи, які підтверджують твою освіту та досвід. Якщо проходиш за формальними ознаками, подаєш більш розгорнутий пакет. Другий етап — співбесіда та тестування психологом. Третій — медкомісія та злагодження команди. До нього зазвичай доходять ті, кого вже розглядають до основного чи запасного складу експедиції. Але до кінця відбору ніхто не знає, в якому складі опиниться.
«Медкомісія, звісно, не як у космонавтів, але й не як у кухарів. Головне, щоб ти міг рік працювати в Антарктиці й не мати серйозних хронічних захворювань», — розповідає Артем.
Злагодження тривало близько тижня у Харківській області. Там кухар, як зазвичай, готував їсти, учасники слухали лекції та вчили техніку безпеки. До того ж весь час за ними спостерігав психолог, який давав багато тестів і влаштовував різні ігри.
Наприклад, учасники кидали м’ячик і розповідали про себе більш відкрито, щоб краще зрозуміти, з ким будуть працювати. Пізніше вже на станції подібні психологічні тести проводили щомісяця, щоб фахівці могли стежити за станом полярників.
В експедицію Артем вирушив за рік до початку вторгнення — в період Covid. Тоді ще активно діяли обмеження — всій команді робили тести, а під час пересадки в Чилі навіть довелося затриматись через карантин. Після цього полярників посадили на судно у Пунта-Аренасі, яке й доставило їх на «Вернадського».
«Судно було українське, океанічне — криль біля Антарктиди виловлює. А нас воно просто підкинуло на станцію, як трансфер. Назад ми вже поверталися на нашому науковому судні “Ноосфера”, бо якраз під час нашої експедиції Україна його купила», — згадує Артем.
Перше, що він відчув після приїзду, — цілковите захоплення. «Я навіть не знаю, як це передати. Дивишся — а перед тобою зовсім інший світ. Немає високих будинків, немає дерев. Тільки сніг, вода, крига, пінгвіни, тюлені й птахи. Вітер — не дуже холодний і більш вологий, бо це був кінець осені. Словом, фантастично. Роздивляєшся все це і до кінця не усвідомлюєш, що сюди потрапив», — каже Артем.
Кухар працює шість днів на тиждень. У неділю — вихідний, але якщо випадає свято, то й він скасовується. Робота починається з 8 або 9 ранку, але сніданки кожен готує самостійно. На станції є маленька кухня для команди з мікрохвильовкою та холодильником, де можна запарити собі вівсянку чи зробити бутерброд.
Обід починається о 13:00. А потім — підготовка до вечері. Артем разом із черговим робив заготовки, адже продуктів було дуже багато, і треба було щось із ними вигадувати, аби не зіпсувалися.
Кухар згадує, що за рік експедиції однією з найпопулярніших страв став великий м’ясний рулет — яловичина в шпинаті з грибочками, загорнута в тісто. Не менше любили деруни. Якщо хтось не їв, наприклад, рибу, Артем заміняв її іншими продуктами. Якщо не любили сир — він його просто не додавав до страв. Загалом намагався враховувати смаки кожного, запам’ятовував і підлаштовував рецепти.
Крім того, у літній сезон повз станцію проходили багато круїзних лайнерів та яхт. З деяких навіть могли передавати смаколики. Якщо в команди запитували побажання, то переважно просили овочі та фрукти.
«Одного разу з круїзного лайнера, здається, французького, навіть прилетів гелікоптер. Сів, видав нам подарунки — і полетів», — згадує Артем.
Між ейфорією і важкою роботою
Справді, перше, що відчувають полярники, коли приїжджають в Антарктику, — це ейфорія від природи. Втім, моментально починається робота, яка подекуди супроводжується екстремальними ситуаціями. Бейскомандер розповідає, що такі трапляються буквально щороку — просто характер змінюється.
Наприклад, доводилося евакуйовувати полярників через необхідність термінового лікування. Бували й аварійні ситуації через несприятливі погодні умови. Коли температура різко змінюється з плюсової на мінусову і мокрий сніг налипає на дроти, це може призводити до обривів електромереж. А відновити їх потрібно якнайшвидше, адже це впливає і на забезпечення станції, і на безперервність збору наукових даних.
Також ризикованими можуть бути виїзди за межі станції — буквально нещодавно полярникам довелося стикнутися з таким викликом під час завершення літнього сезону.
«Є два види експедицій: річна експедиція (зимівники) та сезонний загін, до якого входять науковці й технічний персонал, які працюють тут лише в літній період. У цей час активність досліджень зростає, адже легше пересуватися — акваторія навколо бази звільняється від криги, а сніг тане. І от у той день, памʼятаю, стояв такий щільний туман, що, коли відходиш на сотню метрів від будівель, вже не бачиш жодних орієнтирів. У таких умовах можна легко загубитися — якби не GPS, ми б не впорались. Взагалі, складні моменти під час зимівлі трапляються регулярно. Але ми до цього завжди готові», — каже Юрій.
День із життя полярника
Юрій як керівник відповідає за організацію всієї роботи на станції та за безпеку команди. В умовах Антарктиди екстрена допомога ззовні майже недоступна, тому будь-які травми чи надзвичайні ситуації — зона підвищеної відповідальності. Завдання бейскомандера — зробити все, щоб ніхто з учасників експедиції не постраждав, а робота виконувалася ефективно.
Це не лише лабораторні дослідження чи технічні завдання, а й складні виїзди за межі бази: на човнах, лижах, по льодовику чи скелях. Поверхня — надзвичайно слизька, під снігом — приховані тріщини.
Крім того, посада бейскомандера — велике психологічне випробування. Адже, як каже Юрій, на відміну від звичайної роботи, тут неможливо просто звільнити людину чи замінити когось у команді. Тому дуже важливо налагодити спілкування в колективі.
«У нас є певні розподілені обов’язки, як-от денне та нічне чергування, роботи по станції. Головне — чітко прописати правила, щоб у разі конфліктів усе вирішувалося конструктивно. Якщо проблеми замовчувати, вони рано чи пізно вибухнуть. Дрібниці на кшталт брудної чашки вдома не викликають конфліктів. Але тут, де всі постійно поруч, навіть такі моменти можуть призводити до напруги. Особливо це відчувається взимку, коли світловий день короткий, погода сувора, і загальний емоційний фон змінюється», — розповідає бейскомандер.
Щодо робочого дня Юрія — він залежить від обставин. Є люди, які мають стабільний графік, наприклад, метеорологи працюють за суворим розкладом: чергування — доба через добу з передачею метеоданих кожні три години. У біологів графік залежить від погоди та пори року.
Основна частина їхньої роботи — це польові дослідження на островах, відбір проб та спостереження за місцевою фауною і флорою. Потім відібраний матеріал частково обробляють прямо на станції: висушують, консервують або заморожують для подальшого транспортування на «велику землю», де вже проводять детальні лабораторні дослідження.
«Наші сусіди — пінгвіни»
Одна з головних задач Антарктики — мінімізувати вплив на екосистему, якомога менше взаємодіяти з тваринами й не заважати їм. Хоч Антарктида зазвичай асоціюється з кам’янистими й засніженими ландшафтами, тут все ж таки є певна рослинність, і її потрібно берегти. Так само не можна заважати тваринам або лякати їх — особливо влітку, коли птахи висиджують яйця та вирощують потомство.
«Наше втручання може мати серйозні наслідки. Якщо випадково потривожити гніздо, птахи можуть його покинути, а це загрожує популяції», — каже Юрій.
Щодо самої станції, за останні роки ситуація змінилася. Якщо під час перших експедицій поблизу було мало пінгвінів, то зараз вони проводять тут шлюбний сезон і уникнути контакту складно. В різних регіонах Антарктиди є своя флора і фауна, і кожен вид тварин реагує на зміну клімату по-своєму.
Взагалі, якщо говорити про глобальне потепління, на станції спостерігається чіткий тренд зростання середньорічної температури. За останні 10-15 років вона підвищилася на 2-3 градуси. А за час усіх спостережень із 1947 року — на 4 градуси.
За словами Юрія, один із візуальних показників цих змін — стан льодовиків навколо. Полярники помічають, що їхній об’єм щороку зменшується. Ще один доказ змін — відкриття острівних ділянок суші, які раніше були вкриті снігом. Це не можна вважати єдиним абсолютним підтвердженням глобального нагрівання, оскільки на клімат впливає безліч факторів. Проте це один із показників, що вказує на його прискорення.
Зокрема, через потепління кількість пінгвінів навколо станції значно збільшилась. Нині біля «Академіка Вернадського» мешкають два види. Перший — субантарктичний пінгвін, популяція якого минулого сезону сягнула рекордних 7 тис.
Це пов’язано з потеплінням, адже зі зміною клімату розширюється їхній ареал і покращується кормова база. Якщо територія звільняється від снігу й стає придатною для гніздування, а харчові ресурси залишаються стабільними, кількість цих пінгвінів збільшується.
Другий вид — пінгвін Аделі, але на острові є буквально кілька їхніх гнізд. Крім них, у цьому районі мешкають антарктичні пінгвіни. Також в Антарктиці є імператорські та королівські пінгвіни, але біля станції їх можна побачити дуже рідко. Серед тюленів, які трапляються поблизу, — тюлень Ведделла, який народжує тут малят у весняний період, тюлень-крилеїд, морський котик і морський леопард.
Щодо китів, найчастіше можна помітити антарктичного смугача й горбаня. Іноді полярники спостерігають за косатками, хоча це й рідкість. Крім того, навколо станції виявили близько 20-25 видів риб, яких досліджують біологи, і понад десяток видів птахів. Це, наприклад, південнополярний поморник, домініканський мартин та сивка біла.
Відпочинок і свята на «Вернадському»
Крім днів народжень, у полярників по всьому світу є особливе святкування середини зими — Midwinter. Його відзначають з 21 до 23 червня, коли світловий день починає збільшуватись. Адже коли в Північній півкулі — літо, в Південній — зима. Відповідно полярники святкують середину зими тоді, коли настає найкоротший день і найдовша ніч.
Свято супроводжує чимало традицій, багато з яких українські зимівники перейняли ще від британських колег. Наприклад, торік день почався із млинців із різними начинками, які Юрій приготував для всієї команди. Потім стартували спортивні змагання, як-от ходьба драбиною, перетягування каната і навіть стрільба з німецької пневматичної гвинтівки.
Головною подією Midwinter традиційно стали купання в Південному океані, температура якого на той момент доходила до -2 С°. Всі учасники та учасниці експедиції одне за одним занурилися в океан. Для більшості цей досвід став своєрідною «посвятою» в зимівники.
«На дні народження ми робимо подарунки одне одному, які або привозимо з дому, або вигадуємо щось на місці. Хтось малює, хтось робить сувеніри — це також допомагає зняти психологічне напруження», — каже бейскомандер.
Щодо вільного часу — завжди є паперові та електронні книжки, можна постійно вдосконалювати свої знання через інтернет або ж безпосередньо тут. Адже в Антарктиді можна ж бути не тільки науковцем, а й навчитися, наприклад, керувати краном, зварювати чи управляти човном. Механіки або дизелісти повинні це вміти, але і для інших членів команди важливо володіти різними навичками.
Крім того, завжди є можливість допомагати науковцям. Наприклад, біологи займаються виловом риби — можна поїхати з ними. Чи допомогти фізикам, які проводять дослідження на островах. А ще на станції є найпівденніший у світі бар «Фарадей», який лишився в спадок від британців.
«Ми часто ходили в бар проводити вільний час. Більярд, дартс, шахи, шашки та багато інших ігор — там було все. Якщо після обіду була можливість, я ходив із біологами на острів рахувати птахів або виїжджав на човнах “Зодіаках” в океан спостерігати за китами. Ми брали в них біопсію для досліджень — це було дуже цікаво», — згадує кухар 26-ї експедиції Артем.
Експедиції під час вторгнення
24 лютого 2022 року Юрій разом із командою 27-ї антарктичної експедиції якраз готувались до від’їзду з України. Початок вторгнення, звісно, поставив це на паузу — довелося кілька днів чекати, щоб зрозуміти, чи відбудеться перезмінка. Зрештою 3 березня експедиція все ж вирушила.
На кордоні зібрали всю команду й поїхали автобусом в Польщу, звідти літаками — в Чилі. Напередодні війни новий український криголам «Ноосфера», який придбали для експедицій, якраз вийшов із порту Одеси. Саме він згодом і доставив полярників на станцію.
Крім складнощів із виїздом, початок великої війни вплинув на підбір персоналу, адже кількість охочих, особливо кваліфікованих фахівців, зменшилася. Також суттєво змінилася логістика — як у плані забезпечення, так і в загальній організації процесів.
«Раніше ми думали, що наш криголам регулярно заходитиме в Україну. А багато обладнання для нових проєктів — як наукових, так і технічних — мало закуповуватися в Україні, завантажуватися на судно й транспортуватися на базу. Зараз це неможливо, і доводиться купляти все за кордоном», — розповідає Юрій.
Годі й казати про психологічний стан зимівників, особливо першої експедиції після початку вторгнення. Люди виїжджали, залишаючи рідних у Києві чи в інших небезпечних регіонах, не знаючи, що буде далі. Цей психологічний фактор відігравав величезну роль.
У перші місяці українська експедиція і, зокрема, Юрій надсилали звернення до міжнародних організацій, які займаються комунікацією та регулюванням наукової діяльності в Антарктиді. Вони писали листи із закликом підтримати Україну.
«Але ми всі розуміємо, що це питання політичне. Формально підтримка є, і більшість виступає проти агресії, але водночас Антарктида — це велика політика, тож у своїх заявах вони були дуже обережні», — жаліється бейскомандер.
Врешті українські полярники й самі не стояли осторонь. Від початку повномасштабного вторгнення до лав ЗСУ доєднались 27 учасників експедицій — це майже два склади річних зимівок.
Але про боротьбу та підтримку полярників, яких тепер називають «Бойовими пінгвінами», читайте за тиждень у продовженні цього матеріалу.