Оригінал на ЛІГА.Lifa від 18.12.2021
Фото на заставці: Андрій Хитрий, з фейсбук-сторінки Національного антарктичного наукового центру
Андрій Хитрий до поїздки працював в екстреній допомозі в Полтаві. На конкурс подався через любов до пригод та роботи. Пройшов!
Щороку з України в Антарктиду вирушає команда з 12 людей. Літаком до Південної Америки, а далі морем вони добираються до острова Галіндез, що зустрічає їх крижаними водами.
Кінцева точка – станція “Академік Вернадський”. Це єдина українська наукова станція в Антарктиці. Тут зимівники досліджують електромагнітні поля Землі, озоновий шар, зміни клімату, льодовики, печери та місцеву флору і фауну. Працюють і просто живуть на станції рік.
У допандемічні часи до них навідувалися туристи. Утім, учасники 26-ї експедиції вже вісім місяців ні з ким не контактували наживо.
Та це не заважає полярникам підтримувати зв’язок із материковою Україною: голосувати на виборах, писати радіодиктант єдності, бігти “Марафон, який ніхто не хоче бігти”. І тішити фотографіями та відео з пінгвінами, краєвидами, пропонуючи спільно вигадати імена новонародженим тюленятам.
Одним із членів експедиції є лікар-анестезіолог Андрій Хитрий. В інтерв’ю LIGA.Life Андрій розповів, як це – бути єдиним лікарем для 12 людей, якими є будні полярників, як вони розважаються та що допомагає рятуватися від відчуття ізольованості.
Знайомство з Антарктидою
Перші враження почалися ще до Антарктиди: завантаження на судно, морський перехід, шторм. І коли шторм уже трохи вгамувався – ми побачили види крижаного континенту.
Дорогою нам відкривалися айсберги, зустрічали багато китів. Тоді почався інший світ: все більше холоду, снігу. Корпус корабля почав обмерзати, і він став схожий на ялинку в лісі, запорошену снігом.
І так ми наблизилися до краєвидів, які для нас уже вісім місяців є звичними.
Утім, роздивлятися часу багато не було – ми швидко зійшли з корабля, познайомилися з колегами, які вже були на станції, і почали розвантажувати судно.
Це тривало дві доби. Вже тоді була досить складна льодова ситуація: акваторія, щільно забита кригою, крізь яку доводилося пробиватися – припливи, відпливи, змінюється вітер, ганяє постійно кригу то в один бік, то в інший.
А корабель наш – риболовецький траулер “Меріголдс” – передавав нам, крім вантажів, ще й дизельне пальне. Він досить непростим маневруванням підходив ближче до острова, його фіксували спеціальними розтяжками та під’єднували паливну магістраль. І весь час доводилося відганяти човнами брили льоду.
Проблеми адаптації
Насамперед важко пристосуватися до довгої антарктичної зими. Світлові дні дуже короткі, світає пізно, вечоріє рано, постійна темінь і здебільшого штучне освітлення. Особливо даються взнаки проблеми зі сном. І так в багатьох.
Крім того, наш режим роботи – це цикл нічних чергувань, коли людина тиждень працює ночами і щогодини потрібно робити обхід станції. Після цього десь два тижні йдуть на адаптацію до денного режиму. А через 10 тижнів цикл знову повторюється.
Зараз навпаки – почалося антарктичне літо і весь день світло. Світло і вночі. Мене навіть жалюзі не рятують, і зараз важче засинати, ніж коли була антарктична зима з довгими ночами.
Крім того, база має такі особливості, що все чутно, навіть коли хтось пройде тихенько коридором. Стараємося не шуміти. Навіть у єдиний традиційний святковий день – суботу – коли ми всі спілкуємося, слухаємо музику, можемо влаштувати дискотеку, більярд, опівночі приходить нічний черговий, всіх розганяє і на станції підтримує тишу, щоби всі могли відпочити.
Про роботу лікарем на станції
Я тут – єдиний лікар, тому маю розв’язувати всі проблеми. Навряд це можна вважати повноцінною заміною звичної нам медичної системи, коли виявленням і лікуванням певної хвороби займається профільний фахівець, та дуже вузькому спеціалісту було би набагато складніше тут, тому надають перевагу тим, хто мав різнобічний досвід.
Прекрасно, якщо з зимівниками поїде хірург, але він повинен мати й загальну практику. А, наприклад, кардіохірургу тут, найімовірніше, не місце.
В експедицію часто їздять анестезіологи, бо це робота інтенсивної терапії і якщо це реанімація загального профілю, там трапляються випадки усіх хвороб.
Дві експедиції тому лікарем на станції була жінка-хірург, тож якби виникла потреба в оперативному втручанні – вона би була на висоті.
А от у 22-й експедиції в одного з зимівників на станції виник гострий апендицит і умов для евакуації в той час не було. Лікарю довелося провести операцію. Тоді якраз був лікар анестезіолог.
Операції в наших умовах – ризикована річ: без підготовленої команди і вузького спеціаліста.
Випадок з апендицитом був складним, операція відбувалася не найкраще. Тоді стан пацієнта вдалося стабілізувати, але за першої нагоди його евакуювали в Чилі, і там він пережив другу операцію. І ще третю – вже в Україні.
В того самого лікаря був також випадок із туристкою. Їй довелося вправляти під загальним знеболенням імплантований штучний суглоб. Пацієнтка була поважного віку. Але лікар з честю вийшов зі складної ситуації.
Я працював тут, на щастя, тільки з дрібними травмами. Великих проблем немає, бо зі слабким здоров’ям все ж сюди не потрапляють. І хоч особливо високих вимог немає, але надається перевага “міцнішим”.
Наприклад, у нас є кілька зимівників, які мають невеличкі проблеми зі шлунково-кишковим трактом – гастрит був, виразкова хвороба в анамнезі. Але такі люди спокійно можуть потрапити на станцію, навіть якщо проблему виявили під час медогляду: людина пролікувалася, пройшла повторно обстеження і отримала дозвіл їхати. Тут їй буде за необхідності проводитися профілактика, щоб запобігти розвитку ускладнень.
Те саме стосується людей з підвищеним тиском, але низьким ризиком ускладнень.
Здебільшого важлива на станції фаховість, а здоров’я – коригуючий критерій.
Коли сонця бракує
Добір зимівників із хорошими показниками здоров’я дає величезний внесок. Але не менше важить профілактика хвороб вже на станції.
Це і здоровий спосіб життя, і їжа.
Після прибуття на острів маємо різноманіття фруктів і овочів, але оскільки ці продукти швидко псуються – стараємося їх швиденько з’їсти. Проте і намагалися зберегти. Наприклад, огірки перебирали, чистили, різали, пакували в пакети на застібках і заморожували за -20.
Постачати продукти з континенту не дозволяє льодова ситуація: взимку тут стоїть крига і немає навігації. От зараз навігація починається і за кілька тижнів маємо прийняти перший сезонний загін. З ним можуть приїхати й фрукти.
Ми отримуємо досить багато вітамінів зі збалансованого харчування, крім вітаміну D. А під час полярної ночі саме з вітаміном D є проблема – він утворюється під впливом ультрафіолетового випромінювання, а сонця практично немає тут: вдень його ледь видно з-за горизонту і то за умови хорошої погоди, а тут часто похмуро.
Тому маємо в раціон додавати вітамін D3. Його нам закупили. Баночка з вітаміном завжди стоїть на одному місці, роздав усім рекомендації.
Вісім місяців ізольованості
Конкурс проходять люди з такими психічними характеристиками, яким би перебування в Антарктиді не було надто обтяжливим. А зараз стало ще легше, бо маємо безлімітний інтернет, можемо бути в контакті з рідними, знати новини, займатися справами, які подобаються.
Звісно, є дефіцит живого спілкування. Та кожен собі може вибрати активність до смаку, є можливість відпочивати та психологічно розвантажуватися: спілкуватися між собою і з друзями у всьому світі, займатися хобі.
Я люблю гуляти островом, досить часто ми з колегами сходимося в шахових баталіях – тут є декілька затятих шахістів.
Все почалося з чемпіонату МідВінтер – це таке антарктичне свято всередині зими, коли дні починають довшати, організовується купа різних активностей і однією із них був шаховий турнір. Усі грали з усіма, тоді й визначили, кому це найбільше подобається.
Тепер у нас щонайменше п’ятеро час від часу грають в шахи.
Ще важливий аспект, що ми не повинні бути один в одного на виду – кожен має окреме місце, де його ніхто не турбуватиме і можна побути наодинці з собою.
Рік тут витримати – не проблема. Є умови, щоб займатися фізичною активністю: спортзал, багато снігу на вулиці (це жартома називаємо сніготерапією). Тож навіть без спортзалу фізична активність у зимівників на рівні.
Що тримає тут? Думаю, романтика передусім, але вона йде в навантаження до обов’язків і вони нерозривно пов’язані. Станція функціонує для наукових досліджень. Хоч я таких досліджень, як колеги, не проводжу, виконую свою роботу.
Чи поїхав би знову? Думаю, що так. Хоча мені тут ще бути близько п’яти місяців, я можу й передумати за цей час (сміється).
Катерина Амеліна
редакторка новин та журналістка LIGA.Life