21-річний Володимир Хомко — наймолодший за всю історію учасник експедицій на українську станцію «Академік Вернадський». В Антарктиді хлопець виконує обов’язки системного адміністратора. Ми зв’язалися з Володимиром, щоби дізнатися, як він потрапив на Південний полюс, коли в Антарктиді запрацює Starlink і як переживати війну за тисячі кілометрів від дому.
«Ще не встиг закінчити університет»
Наш герой родом із села Синява, Збаразького району, що на Тернопільщині. Володимир — наймолодший у родині, має двох братів і двох сестер. Він навчався у львівському фізико-математичному ліцеї при університеті ім. І. Франка. Після цього вивчав комп’ютерні науки у «Львівській політехніці», де сьогодні закінчує магістратуру.
Почав працювати з першого курсу. У мене брати — айтівці, тому про галузь знав достатньо. Перше місце роботи — компанія UnderDefense, яка займається кібербезпекою.
Згодом хлопець перейшов працювати до компанії EPAM, а після — до Райффайзен Банку, де займався переведенням даних із дата-центрів до «хмарних» сховищ. Каже, що повномасштабна війна в Україні стала однією з головних причин такого процесу.
Володимир любить подорожі. Уперше поїхав за кордон у 17 років — автостопом до Польщі та Німеччини. Того року встиг таким же способом відвідати Туреччину, діставшись туди через Румунію та Болгарію.
У 2021 році я був у Індії на стажуванні два місяці — і саме спалахнув коронавірус. Мій літак до ОАЕ скасували.
Довелося шукати інший маршрут. Володимир не розгубився й через Німеччину потрапив додому.
«Антарктида — дитяча мрія»
«Я люблю подорожувати, займаюся альпінізмом і скелелазінням. Антарктида була дитячою мрією».
Айтішник підписався на соціальні мережі Національного антарктичного центру України, щоб стежити за життям полярників. Одного разу хлопець побачив, що відкрився набір на чергову експедицію, і вирішив податися. Це був серпень 2021 року.
Резюме потрібно було українською, а в мене було англійською, я його навіть не переклав (сміється). Та ще й відправив в останні дні приймання.
«Крім технічних навичок брали до уваги фізичну підготовку,» — розповів айтішник. Тому він вказав свої екстремальні хобі. Каже, що довго не відповідали. Та врешті-решт, хлопець отримав запрошення на співбесіду в Києві. Там, разом із попередніми сисадмінами станції, зібрали всіх айтішників, які пройшли відбір за резюме. Володимир згадує, що їх було приблизно 12.
Спочатку технічна співбесіда, щоб зрозуміти мої навички. А потім з’ясовували, чи зможу прожити рік на маленькому острові із 13 іншими людьми.
«Обрали двох фіналістів — основного та на підстрахування. Бували випадки, коли хворіли на коронавірус в останній момент, — пояснює Володимир. — Останній етап — 24 людини жили 9 днів на науковій базі в Харкові. Там кандидатам розповідали про станцію та завдання, які на ній потрібно виконувати. Також організатори стежили, як незнайомі до цього люди зживаються між собою. Після цього всі роз’їхалися».
Минуло 1,5 — 2 місяці. Якраз час Різдва був. Думав, що вже не пройшов. Але за місяць до запланованого від’їзду прийшло повідомлення, що мене обрали для експедиції.
Хлопець жартує, що це найдовший IT-шлях у його житті, який тривав пів року.
«Через початок повномасштабної війни не встигли вилетіти з Києва»
Далі була подорож до Антарктиди. Але через початок повномасштабної війни в Україні команда не встигла вилетіти з Києва. Тому 14 полярників відправилися наземним транспортом до Польщі, де провели два дні.
Звідти був переліт до столиці Катару — міста Дохи. Після — до Бразилії, з неї — до Чилі. А там із місцевого порту Пунта-Аренас на криголамі — до станції «Академік Вернадський».
У Чилі були на карантині, оскільки там суворо ставляться до коронавірусу, досі ходять у захисних масках.
Ми стали першою експедицією, яка відправилася до Антарктиди на власному криголамі «Ноосфера», який вийшов з Одеси та підібрав нас.
«Час подорожі з України до станції склав приблизно місяць,» — каже Володимир. Айтішник додає, що команді пощастило з погодою в протоці Дрейка, яка відділяє Південну Америку й Антарктиду. Вона вважається найштормовішим місцем на Землі.
Я вперше так довго плив, трохи відчував морську хворобу, але не сильно.
«Щодо реакції рідних, то вони були спокійні. Більше відмовляли від альпінізму й автостопа свого часу,» — каже наш герой.
«Щодня все має безперебійно працювати»
На станції в той час була 26-та полярна експедиція та сезонні робітники, які працюють лише в літній період. Правила такі, що за 7–10 днів попередник має ввести свого колегу в стан справ. У випадку Володимира сисадмін розповідає новенькому про те, як працює техніка, від чого вона може зламатися і як її ремонтувати. Паралельно відбувається розвантаження криголама, який привіз запаси на рік.
Усе розповісти тобі не встигнуть. Потім чекаєш, коли попередній системний адміністратор дістанеться суші, щоби запитати, як вирішити певне питання.
«Головне завдання системного адміністратора в Антарктиді — підтримка наявних систем, насамперед інтернету. Є декілька джерел мережі. Потрібно, щоб працював основний канал, а інші були напоготові в разі форс-мажору,» — пояснює Володимир.
«Також серед обов’язків — забезпечення радіозв’язку. Полярники мають три частоти. Внутрішню — для спілкування в групі, для морських суден і для авіації. Також є рація дальнього діапазону: вона „дотягувала“ аж до Іспанії,» — розповів айтівець.
«Ще до обов’язків входять підтримка мережі, серверів і ремонт ноутбуків колег за потреби. Щодня все має безперебійно працювати, — додає айтішник. — Окремим блоком стоїть «робота з вдосконалення». Наприклад: привезли нові сервери та роутери, цю систему потрібно оновлювати.
Два роки тому на станції з’явився постійний інтернет: 4 Мбіт — на звантаження та 1 Мбіт — на віддачу. Він безлімітний, можна нормально говорити через відео, такого не було раніше,» — пояснює Володимир.
Щодо інтернету Starlink, то орбіта його супутників не проходить через полюси на першій фазі. З ним, звичайно, було би цікавіше. Можна навіть в онлайн-ігри було би пограти (сміється).
Хлопець згадує про ще один важливий обов’язок сисадміна — чистити супутникову тарілку від снігу, який перебиває зв’язок. Її діаметр — орієнтовно два метри. Залежно від погодних умов, чистка може проходити декілька разів на день. Але бувають сезони, коли її може місяць не бути. І загалом обов’язок кожного полярника — відкидати сніг: кожен має свій периметр для цього.
Зарплатня сисадміна в Антарктиді складає до 54 000 гривень на місяць. Наш герой порівнює її з доходами джуна-мідла. Зізнається, що раніше заробляв більше. Але заради такого досвіду погодився на роботу на Південному полюсі.
«Планував щось знімати ще до відправлення»
Після прибуття на континент айтівець почав вести відеоблог про тамтешнє життя та власні враження. Спочатку думав, що це може бути не на часі через повномасштабну війну в Україні. Але згодом вирішив, що глядачам буде цікавий контент з Антарктиди.
Коли побачив коментарі, що люди дивляться з дітьми, і їм цікаво, то переконався, що все роблю правильно.
Іноді Володимиру допомагають колеги зі станції, але переважно знімає сам. Хлопець каже, що серед ідей — зняти серію відео про кожного члена 27-ї експедиції. Проте на це потрібно чимало часу, якого не вистачає через роботу. Водночас техніка для зйомок не підводить хлопця, оскільки станція розташована на півночі материка. Це острів, де не надто холодно.
Максимально температура опускалася до -10°С. Колеги кажуть, що рідко опускається до -20°С.
«Найближча станція до української — американська, до неї приблизно 60 кілометрів. Але туди лише одного разу плавали за 27 років існування нашої станції,» — каже наш герой. — А загалом науковці водою пересуваються на надувних, моторних човнах — зодіаках. Нещодавно команда плавала безпосередньо на сам материк, до якого сім кілометрів».
Володимир ділиться найяскравішими враженнями.
Поруч багато пінгвінів — улітку їх буде ще більше. Це як жити на фермі. Але і запах також буде, як із неї (сміється).
«Годувати тварин забороняється. Айтішник вже бачив наживо безліч морських котиків, тюленів, морських слонів і китів. В останніх науковці фотографують плавники, тому що це як відбитки пальців у людини — можна визначити, чи народився новий кит,» — пояснює хлопець.
Не так давно полярники святкували Midwinter, це коли день стає довшим за ніч. До цього світла частина дня тривала три-чотири години, розповів наш герой. Святкування супроводжувалося купанням у Південному океані. Температура дозволяла, вона складала всього -1,3°С.
«Війну переживаємо так само як і ті, хто був змушений виїхати з України»
На станції працює лікар, який вимірює тиск і робить кардіограми членам експедиції. Також він частково виконує функції психолога, спостерігаючи за станом колег за станцією. Володимир каже, що почуває себе зараз добре в усіх аспектах. Експедиція має завершитися в кінці березня — на початку квітня 2023 року. Але у зв’язку з повномасштабною війною в Україні, дата може змінитися.
Також на станції є кухар, який шість днів на тиждень готує обід і вечерю. Сніданки кожний робить сам. А кожної неділі кухаря замінює один із членів команди. Тим, хто не вміє готувати, «майстер-шеф» допомагає, готуючи більше із суботи. Володимир каже, що борщ, який нещодавно став культурною спадщиною України, готують кожного тижня. Найбільший делікатес у їжі — свіжі овочі та фрукти.
Українська станція — популярне місце для туризму. Тут періодично проводять екскурсії для туристів.
«До коронавірусу траплялося до 2000 туристів за літо, — ділилися з хлопцем спогадами колеги. — Проте мінімальна ціна квитка на яхту з Чилі лише через протоку Дрейка — $4000,» — розповіли Володимиру матроси «Ноосфери».
Володимир каже, що війну за десятки тисяч кілометрів від дому переживає так само як і ті, хто був змушений виїхати з України. Серед експедиції є вихідці зі сходу країни. Колеги читають новини та моніторять інформацію. Водночас кожний має працювати на своєму фронті.
Ми розвиваємо українську науку, дослідження тут проводяться вже кілька десятків років.
«Нещодавно для допомоги ЗСУ розігрували інтерв’ю з полярниками. Перемогли айтішники, які задонатили 17 000 гривень. Попередній сисадмін станції після повернення до України вступив до лав ЗСУ,» — каже Володимир.
Хлопець уже сформував свої враження від роботи в Антарктиді.
У житті я керуюся принципом «Чому б і ні?». Робота на станції — саме такий досвід. Особливо, коли поруч такі цікаві люди. Вони можуть днями розповідати, як глисти риби змінюються залежно від зміни клімату чи як змінюється іоносфера.
Текст: Олексій Дзюба